Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Маскувальні сітки в УжНУ – ще й під оберегами предків

Під час майстер-класу викладачок студії закарпатської традиційної вишивки «Косиця» Галини Мунчак та Вікторії Співак у ректораті творили особливі візерунки – з вірою в незримий захист українських воїнів на фронті

0 220
Вікторія Співак та Галина Мунчак
Вікторія Співак та Галина Мунчак
У передостанню суботу весни в УжНУ всі охочі мали змогу зануритися у світ краси й автентики: викладачки студії закарпатської традиційної вишивки «Косиця» Галина Мунчак та Вікторія Співак провели майстер-клас, під час якого ознайомили з колоритом та різноманіттям вишитих сорочок нашого багатонаціонального регіону.

Захід організував факультет історії та міжнародних відносин за підтримки постійного партнера УжНУ всеукраїнської ініціативи «Активна громада». Доцентка ФІМВ, координаторка Волонтеріату УжНУ Ганна Мелеганич каже: «На плетінні маскувальних сіток в ректорат вишу приходять не лише працівники університету, а й інші містяни та переселенці. І в спілкуванні з’ясувалося, що серед нас є майстрині, які професійно займаються народною вишивкою. Так і виникла ідея заходу, тим більше, що днями ми святкували День вишиванки».

Маскувальні сітки в УжНУ – ще й під оберегами предківГалина і Вікторія спершу були ученицями студії, а тепер самі навчають. І не просто техніки, швів, а всього процесу створення сорочки: від вибору тканини до оздоблення. Варто зауважити, що майстрині студії відтворюють сорочки зі старовинних оригіналів, що містяться як у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту, так і в приватних колекціях.

Вікторія каже, що вишивка – це навички, техніка, яку требаМаскувальні сітки в УжНУ – ще й під оберегами предків передавати наступним поколінням. Недостатньо просто зберегти сорочку, насолодитися візерунком візуально. Важливо знати, як це робиться. Є випадки, коли тих, хто знав техніку, у якій виконана певна сорочка, вже нема серед живих. Тож берегти і передавати такі знання треба, бо це наші традиції, ідентичність, належність до свого, українського, роду. І зауважує: до того, щоб відтворювати, треба дорости, відчути потребу це робити.

Майстрині розпочали майстер-клас з розповіді про свій проєкт «Вишите Закарпаття» – карту, на якій представили всі етнографічні вишивальні осередки нашої області. Зазначають, що вони дуже багаті, мають по 8–10 строїв. Галина розповіла про типи тканин, які обирають для сорочок. Відтак перейшли до демонстрації вишитих сорочок з різних куточків Закарпаття.

Закарпатські вишиванки мають свої особливості. Наприклад, дуже часто у них нема пазушного розрізу, активно вишивальниці використовували фіолетовий колір. Сорочки, яким приблизно 100 років, дуже різнобарвні. Ті, котрим за сто, – не були такими яскравими через брак кольорових ниток. З розвитком хімічної промисловості майстрині дістали в розпорядження відносно дешеві кольорові нитки і почали їх активно використовувати. Між різнобарвними трапляються сорочки й монохромні: червоні або сині. Червоно-сині – більш архаїчні.

Майстер-клас у бомбосховищі
Майстер-клас у бомбосховищі

Крім різнобарвності, наші сорочки відрізняються ще й різноманітністю візерунків: від стриманої строгої геометрії у бойківських, гуцульських сорочках до лемківських, вишитих вільною гладдю квіткових малюнків. Таке багатство зумовлене географічними особливостями регіону, адже перебування у складі різних держав, сусідство з ними призводило до того, що ми запозичували якісь мотиви і від нас запозичували. Вишивка не була чимось сталим. Тому є і певна схожість. Наприклад, можна знайти спільні риси на бойківській і гуцульській сорочках, але вони однаково будуть відрізнятися.

Майстрині кажуть: узагальнювати закарпатську вишивку важко, бо вона дуже різна, крім того, усередині певного вишивального осередку теж були свої особливості. Наприклад, вікові. Боржавські долиняни світлими кольорами вишивали для молоді, для старшого покоління – темними. У той же час у гуцулів Рахівського району було інакше: вікова градація відображалася в багатстві самої вишивки, ширині вишитої смуги. Дівчата на виданні, молоді жінки мали на рукаві сорочки вишиту широку смугу, діти, жінки старшого віку – більш тонку.

Також Галина з Вікторією розповіли присутнім про сорочку довганю і заспульницю (на її рукаві вишитий прямокутник від передпліччя до ліктя); про маленьку вишивку на пілочці сорочки, яку музейники називають «вишита душа» – це хрестик, квіточка, кошичок, зірочка (кожна майстриня вишивала на свій смак), які, припускають, були символами-оберегами. Цікаво, що жінки минулого були мініатюрніші за сучасниць. Майстрині кажуть, що їхні сорочки нам короткі, вузькі, не застібаються на шиї, іноді здається, що вони дитячі.

Маскувальні сітки в УжНУ – ще й під оберегами предківВишивання – процес нелегкий, але якщо хочеш, можливо навчитися всього, вважають Галина і Вікторія. Тож після екскурсу у світ вишитих сорочок учасниці майстер-класу могли спробувати свої сили у цій справі, ще й з благородною метою: вишивали обереги, які передадуть нашим воїнам на фронт. До слова, через повітряну тривогу вишивати розпочали у бомбосховищі. Гірка символіка: вишивати обереги під землею. Проте це не завадило учасницям прекрасно виконати свою роботу. Бо ж головне – з теплотою думати про тих, для кого це робиш.

Галина Кришінець
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.