Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Петро Часто: Аби стати письменником, треба вчасно піти з газети…

Петро Часто та Любов Дмитриш завітали до літературного клубу «Читаємо разом»

0 555
7 червня у Закарпатській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Ф. Потушняка відбулося завершальне засідання другого сезону літературного клубу «Читаємо разом». Його гостями стали багаторічний редактор найстаршої у світі американської українськомовної газети «Свобода», відомий письменник Петро Часто та його дружина Любов Дмитришин.

Модерує Іванка Когутич

Модерувала зустріч координаторка літклубу Іванка Когутич, яка наголосила, що «Читаємо разом» функціонує протягом двох років, і заходи щоразу стають теплішими, дружнішими. Не виняток і розмова із заокеанськими гостями.

Подружжя Частів завітало на чай з презентацією двох нових книжок пана Петра, які щойно вийшли друком в закарпатському видавництві «TIMPANI»

Автор трошки розширив розуміння присутніми назв книг, коротко ознайомив з історіями їх написання.

В епістолярній збірці «…і всі давно змінилися адреси…»  йдеться про особисте життя письменника. «Листів багато, тому обрав тільки ті, що стосуються моєї родини та пов’язані зі «Свободою». Чесно скажу: не наважився опублікувати листування з Юрієм Андруховичом. Усі вони дуже цікаві, але важливі не тільки для мене». Пан Часто зізнався, що йому тяжко далося це рішення.

Петро Часто

Що ж до іншої новинки «Що ти накоїв, Одіне?», то вона з’явилася несподівано. «На світ треба дивитися двома очима» – саме такий підтекст має книга, у якій можна знайти авторський варіант відповіді на запитання «Для чого потрібне мистецтво, література?».

Присутні розпитували про політичну ситуацію, американських українців, діаспору, українські школи, «Свободу», популярних українських авторів у Штатах, книгарні.

«Американські книгарні є надзвичайно багатими, зазвичай там людно. І в метрополітені Нью-Йорка завжди читають. У США захоплюються творчістю Марії Матіос та Василя Шкляра», – розповів пан Петро.

Презентовані видання

Зайшлося й про політику. «Найцікавіше в українській політиці – дізнатися, що ж насправді відбувається. Діаспора живе Україною, дихає нею. Критичні політичні огляди сприймає болісно. Неодноразово просили мене не критикувати українську владу: це їх ображає. Українці Америки не вірять, що при владі можуть були такі люди, як наші президенти. Проте все ще не втрачають надії, вірять, що Україна стане успішною державою, подолає всі труднощі й таки процвітатиме». Вкотре відзначив, що українська громада в США дуже самоорганізована, і це своєрідний феномен.

Торкнулися й теми президентських виборів у Штатах. Люба та Петро Часто говорили про складність теперішнього вибору для себе й українців за океаном загалом. Адже по духу українству Америки, на думку Петра Часта, ближчі погляди республіканців. Утім теперішній претендент від цієї партії запам’ятався, зокрема, й проросійськими висловами. «Важко уявити, що буде, коли переможе Дональд Трамп», – зауважило подружжя. Однак і за демократку Хіларі проголосувати рука не піднімається…

Любов Дмитришин

Пані Люба, також відома на Закарпатті журналістка й письменниця, прочитала присутнім авторську поезію, котра запала в серце рядками «…душа моя зосталась там, де ніжками ходила…» та «… о Господи, верни мене назад, де я колись була малою…». Присутні могли глибше зрозуміти з них, що відчувають українці далеко від рідного краю, особливо представники старшого покоління.

Зібрання прагнуло дізнатися й про плани на майбутнє, зокрема й письменницькі, на що Петро Часто, усміхнувшись, зауважив: «Аби стати письменником, треба вчасно піти з газети.☺ Але готуюся працювати…»

Нині пан Петро щотижня робить політичні огляди й редагує тексти для «Свободи», проте вже не відвідує редакцію – виконує свою роботу дистанційно. Нині – й з Ужгорода.

Багато згадували, ясна річ, про найстаршу у світі американську українськомовну газету, потребу її дослідження. «Свобода для вивчення – величезне багатюще поле, адже виданню вже понад 120 років, і за цей час було висвітлено безліч подій, висловлено стільки цікавих думок…» – каже Петро Іванович. Є й величезний архів, який чекає свого опрацювання. Петро Часто був би радий, якби це сталося в материковій Україні.

Віра Лабич

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.