Про що варто знати під час війни і чого краще не знати

Ворог моніторить і соціальні мережі, і традиційні медіа – наголошують у Міністерстві оборони. Тому для журналістів, усіх охочих проводять спеціальні тренінги для поведінки з інформацією в умовах війни. Черговий такий захід провела 24 березня Комісія з журналістської етики за підтримки «Інтерньюз-Україна». Тренерами стали заступниця міністра оборони України Ганна Маляр і Тарас Дзюба – військовий експерт, доцент кафедри управління інформаційною та кібербезпекою Державного університету телекомунікацій. З початку війни це вже третій такий онлайн-захід КЖЕ, що збирає понад 100 учасників. Модерував тренінг співзасновник Громадського радіо, голова Комісії з журналістської етики Андрій Куликов.

Пропонуємо основні поради, актуальні для всіх, хто читає, поширює інформацію і, можливо, не розуміє, чому нам розповідають одне і не згадують про інше. Прикметно, що під час підготовки цього матеріалу Верховна рада ухвалила законопроєкт про кримінальну відповідальність за незаконну фото- та відеозйомку переміщення ЗСУ та міжнародної військової допомоги під час воєнного стану.

1. В Україні немає цензури в медіасередовищі, але є прохання не висвітлювати те, що може бути використано ворогом

Під час різних фаз стримування російської агресії в Україні Міністерство оборони України, Збройні сили, інші силові структури використовували різні види спілкування з медіа й навчання журналістів. Наприклад, без проходження спеціальних курсів журналістів не допускали в зону АТО (ООС). Однак те, що відбувається нині, – безпрецедентно для кожної країни. В Україні немає цензури в медіасекторі, але є прохання не висвітлювати те, що може бути використано ворогом, а також прохання не критикувати дії військових, державні органи. Дискутувати будемо після перемоги, – пояснює Тарас Дзюба.

2. Достовірна інформація – лише на офіційних сторінках.

Ви чули вже сотню і більше разів, що інформацію про хід війни, прогнози варто читати лише на сторінках Головнокомандувача ЗСУ, Генерального штабу ЗСУ, окремих видів ЗСУ та окремих родів військ (повний перелік тут). На сторінках окремих політиків, які подеколи займаються піаром, ы на сторінках регіональних державних структур можуть бути помилки й маніпуляція.

Будьте обережні і в новітніх медіа, особливо в «Телеграмі». Серед ТГ-каналів, що мали велику аудиторію й до війни, є зрадницькі, які координуються російською ФСБ – «Легитимный», «Резидент», «Шептун», «Картель», «Шептун», «Сплетница», «Чорний квартал» та ін.

3. Що означає «взяти під контроль» і «стримувати ворога»?

У новинах Генштабу часто використовують словосполучення «взяття під контроль», що може означати різне. Насамперед – унеможливлення бойових дій на певній місцевості, водночас обстріли на такій території ворог може продовжувати. «Стримування» означає, що ворог не має можливостей для продовження наступну на тому чи тому напрямку, утім обстріли можуть тривати, – пояснює військовий експерт. Під час тренінгу він подав ідею окремого ресурсу чи сторінки з тлумаченням таких термінів.

4. Один із важливих журналістських стандартів – оперативність – нині на другому плані.

Більшість того, що робить журналіст у мирний час, під час війни робити не можна. Наприклад, медійники конкурують, хто перший повідомить ту чи ту новину. Під час війни ознакою професійності є вміння притримати інформацію, – пояснює Ганна Маляр.

Неправильно думати, що ворог має багато джерел отримання даних. Фахівці працюють над тим, щоб у нього не було таких відомостей. Тому 80 % розвідінформації вороги отримують з відкритих джерел, зокрема соцмереж і медіа. Тому дуже небезпечно, коли жителі або ж чиновники повідомляють про ціль, що вражена, або куди, на їхню думку, хотіли влучити.

5. Новини виконують оборонне завдання, тому фактчекінг зайвий.

Під час війни не потрібно проводити фактчекінг офіційних джерел. Новини теж виконують оборонну задачу. Позиція інформування – не першочергова. На першому місці – збереження держави, збереження державності, відсіч ворога, – наголошує заступниця міністра.
Перед тим, як інформація з’являється на офіційних сторінках, вона проходить кілька внутрішніх фільтрів, тому може передаватися повільніше, але це виправдана затримка. Ключова перевага названих структур тому, що вони подають перевірену інформацію.

6. Не шукайте даних про втрати України.

В умовах воєнного стану працюють певні закони. Один із них – не повідомляти до кінця війни цифру втрат України. Це не те питання, яке має цікавити більшість людей. Не тільки тому, що це таємниця, а тому, що достовірно встановити інформацію фізично складно. На першому місці відсіч ворога і порятунок людей. Тож навіть у повідомленнях про втрати ворога є позначка, що це умовно. Є певні методики підрахунку втрат і цифри збігаються з даними іноземних розвідок, але точні цифри будуть після перемоги. Наразі при Міністерстві оборони працює «гаряча лінія», за якою можна дістати оперативну інформацію про свого родича.

7. Журналісти працюють на свій страх і ризик.

Ганна Маляр інформує, що в Україні акредитовано понад 4 тисячі журналістів, які працюють у різній місцевості. Процедура досить складна і полягає в тому, що нею займається і Міноборони, і Служба безпеки. Під легендою журналіста в країну можуть потрапити люди, які виконують різні завдання. Були випадки, коли медійники фотографували заборонені об’єкти. У таких випадках акредитацію забирають. Журналісти працюють на свій страх і ризик, тому, на жаль, є приклади, коли зникають безвісти, опиняються у полоні.

8. Про зброю ліпше не повідомляти. 

До війни Міністерство оборони інформувало громадськість про передану з-за кордону зброю. Але тепер це шкодить нашій перемозі. Ворог корегує свої дії, отримуючи такі відомості. Тому не варто поширювати дані про те, скільки і чого передали партнери. Вистачає блогерів, які набрали масу підписників під час війни й не розуміють, що заробляють свій капітал, заподіюючи шкоди державі. З іншого боку, зазначає Г. Маляр, за місяць інформаційна грамотність населення зросла. Люди самі уточнюють, перепитують – чи можна публікувати те чи те.

9. Розганяти «зраду» про мобілізацію не варто.

У країні, де триває війна, мобілізація важлива. Ганна Маляр просить поміркувати про те, що в нас є 1800 кілометрів фронту, а також 42 мільйони людей, яких потрібно захищати. Заступниця міністра переконує: минулого тижня аналізувала наративи, що поширюються в інфопросторі про мобілізацію. Так, була хвиля обурень, що мобілізують людей різних професій. Утім навіть якщо ви ніколи не тримали зброю, навчитися цього можна від 5 до 15 днів – залежно від військово-облікової спеціальності.

Друга «зрада», яку розганяли в медіа і яку підхопили росіяни, – що в західному регіоні мобілізують переселенців більше, ніж місцевих. Залежно від області цифри трохи різняться, але середня цифра така: з усіх мобілізованих сьогодні – 9/10 місцевих і 1/10 – переселенців. Важливо, щоб суспільство і журналісти допомагали з поширенням правдивої інформації, а не конфліктів. Відповідно до Конституції, кожен має обов’язок – захищати.

10. Масові заходи краще не проводити.

Від свідомого піднесення варто перейти до реальних дій. Хочете провести патріотичний конкурс – краще організуйтеся в соціальних мережах. Так швидше поширюється інформація, її зможуть побачити і військові, та найважливіше – це безпечніше, ніж збирати натовп в умовах війни.