Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Про журналістику й пропаганду в час війни юним медійникам розповідав Андрій Куликов

Журналіст і редактор, радіо- й телеведучий, медіаексперт і медіатренер, голова правління «Громадського радіо» завітав на відділення журналістики УжНУ з тренінгом

0 135
Андрій Куликов
Андрій Куликов
В останній день лютого на відділення журналістики завітав журналіст, редактор, радіо- й телеведучий, медіаексперт, медіатренер, голова правління «Громадського радіо» Андрій Куликов. Він провів майстер-клас для майбутніх медійників, рекламістів і піарників «Робота журналіста в умовах збройного конфлікту: поблизу бойових дій і на мирній території».

Зустріч відбулася завдяки проекту під егідою Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні «Сприяння етнічній толерантності в Закарпатті шляхом запуску мультимедійної платформи».

Під час тригодинного майстер-класу Андрій Куликов ділився власним досвідом, пояснював чимало ситуацій із журналістської практики, дискутував із викладачами, спонукав молодь до роздумів на важливі теми, відповідав на запитання аудиторії.

У розмові про дієві методи й засоби контрпропаганди Андрій Куликов навів чи не єдиний вдалий випадок перехоплення й уживання з користю для себе українською стороною назви «кіборги», котрою, як відомо, сепаратисти на Донбасі охарактеризували захисників Донецького аеропорту. У цьому контексті торкнувся й теми російської мови в Україні, що викликало в аудиторії жваву дискусію. Навівши приклад з англійською мовою, котра має низку варіантів (американський, канадський, австралійський, які суттєво відрізняються від класичного великобританського), лектор провів паралель із російською на пострадянському просторі, котра теж неоднакова – в нашій країні, Молдові, Казахстані. «Категоричні заперечення російської мови я вважаю недоцільними. Чому б нам не «привласнити» російську мову, кодифікувати її український варіант. Зробити її своєю», – висловив контроверсійну думку журналіст.

Ярослава Шебештян, Галина Шаповалова та Валентина Барчан
Ярослава Шебештян, Галина Шаповалова та Валентина Барчан

Під час дискусії завідувачка кафедри української літератури Валентина Барчан та доцентка кафедри журналістики Ярослава Шебештян зауважили, що в російської мови й так достатньо прав в Україні і вкрай небезпечно було б упроваджувати її як другу державну. Цьому є чимало пояснень, зокрема вірогідний негативний вплив такої політики на розвиток української. Яскравий приклад – нинішній стан білоруської мови. Попри те, що російська є рідною для багатьох жителів України, категорії рідної і державної – зовсім різні.

Разом з тим Андрій Куликов під час дискусії зауважив, що зовсім не мав на увазі впровадження російської як другої державної, ба навіть припущення не висловлював. Його теза, очевидно, передбачала можливість у такий спосіб виробити захисний механізм, здатний вибити ґрунт з-під ніг тих, хто й далі виправдовує вторгнення на чужу територію гаслом про нібито захист російськомовного населення. Утім опоненти висловили сумнів у безпечності оприлюдненої гостем ідеї.

Наприкінці дискусії Валентина Барчан подякувала Андрію Куликову за майстер-клас і закликала юних журналістів бути уважними до будь-якої інформації, осмислювали почуте чи прочитане: «Такі дискусії дуже корисні, і саме цей формат під час зустрічей потрібен. Ця авторитетна людина тут найперше для того, аби ви не стали масою, щоб навчилися критично сприймати інформацію. Треба, щоб ви не велися на пропагандистську наживку й допомагали в цьому іншим».

За результатами майстер-класу ми підготували 15 порад юним журналістам, які узгоджуються з тезами Андрія Куликова.

1. Будьте спостережливими.

Професія журналіста накладає на нас певний обов’язок. Він полягає у тому, щоб ставити запитань більше, ніж, здається, це потрібно в конкретній ситуації. Навіть тоді, коли думаємо, що все вже зрозуміло. Спостережливість – одна із засадничих рис журналіста.

Учасники майстер-класу
Учасники майстер-класу

2. Працюйте якісно, попереджайте суспільство про небезпеки, розповідайте про можливості.

Незвиклий до якості – її не оцінить. Навіть тоді, коли найкращий, як нам здається, інформаційний продукт не знаходить поціновування в аудиторії, все одно маємо працювати якісно, бо від нас залежить безпека людей, соціуму, добробут суспільства, – усе те, що називають добрим буттям.

3. Не діліть людей на своїх і чужих.

Щоб перемога настала швидше, не треба ділити людей на своїх і чужих. Іноді важко говорити з людиною по інший бік фронту. У такому разі варто спочатку зрозуміти причини, чому вона вороже ставиться до тебе. Не шукати згоди, а зрозуміти те, чим відрізняємося і чим подібні. Аби відповісти на запитання, доки триватиме війна, також слід збагнути її причини. «Не закликаю дружити – закликаю спілкуватися».

4. Не вигадуйте.

Пропагандисти часто вірять у власні вигадки. «Я свого часу сім років працював пропагандистом у радянській газеті. Був випадок, коли мене відрядили на Буковину написати нарис про доярку. Це був, напевно, один із двох моїх вдалих творів цього жанру за життя. Не люблю писати нарисів. Я довго розмірковував над аргументами, які б переконали закордонного читача повірити у щасливе життя цієї доярки. Зрештою написав, що за зароблені впродовж року кошти вона зможе купити авто. На цей матеріал відгукнулася емігрантська преса, закинувши мені, що, очевидно, просто не знаю, скільки коштує авто. Відгук мене збентежив, і я взявся вираховувати заробітки доярки, щоб у них вмістилася вартість авто. І таки розрахував. Щоправда, вдалося обґрунтувати придбання дуже скромного користованого автомобіля, прирікши героїню нарису до того ж на харчування протягом року винятково з власного городу».

5. Уникайте сенсаційності в новинах.

Іноді причин радіти буває настільки мало, що людина втішена бодай з того, що біда, яку бачить на екрані чи про яку читає, сталася не з нею. Але є редакційна політика, спрямована не тільки на попередження, а й шляхи досягнення успіхів через такі повідомлення. Маємо уникати сенсаційного подання новин, бо після цього з’являється недовіра до журналіста і ЗМІ.

6. Правда дієвіша за брехню.

Дуже правильно, що ми потроху почали говорити правду про випадки мародерства, пияцтва, непрофесіоналізму військових, доки війна ще триває, а не після її завершення. Воно «не впаде» нам від Москви, Вашингтона, Києва – воно залежить від нас із вами.

7. Пропонуйте якісні матеріали замість криміналу.

У випадку, якщо політика ЗМІ – давати якомога більше криміналу, щоб привернути увагу споживача, – варто міняти редакцію. Або ж, як мінімум, запропонувати альтернативну тему своїм читачам і показати редактору, що такі тексти теж важливі й приваблюють аудиторію.

8. Спочатку змонтуйте, а потім пишіть супровідний текст.

Телебачення – такий вид ремесла і мистецтва, де треба показувати картинку. Коли бракує візуалізації сказаного, тоді пропагандист входить у кадр. За тим, наскільки часто журналіст з’являється у кадрі, можна більш-менш визначити, чи є сюжет пропагандою. Українській телешколі властиво спочатку писати текст, а тоді знімати. Тому часто використовується архів і якісь загальні абстракті плани. «Мені здається, що найкраще спочатку змонтувати, а потім писати текст».

9. Здобувайте журналістську освіту.

«Я проти, коли студенти під час навчання працюють у ЗМІ, бо є небезпека, що вони потраплять до поганих редакцій. Така моя думка. Здобувайте спершу журналістську освіту. Я дуже багато до чого доходив на власному досвіді, бо журналістської освіти не мав. А деколи дуже хотілося, щоб хтось чітко мені роз’яснив, скажімо, жанрові відмінності тощо».

10. Добре подумайте, якщо доведеться робити вибір між регіональною і столичною журналістикою.

«Я вважаю, що в кожному регіоні України є дуже пристойні інформаційні продукти. У нас неправильна структура побудови відносин між центром і регіональними ЗМІ. Наприклад, у Британії не все найпрестижніше виробляється в Лондоні. Там і регіональні компанії мають змогу виготовляти інформаційний продукт, за який можна отримати чималі гроші.

11. Не бійтеся ризикнути.

Не варто стримувати себе в бажанні запитати людину про те, що справді цікаво. «Під час теле- чи радіоінтерв’ю дуже уважно стежте за реакцією. Завжди пам’ятайте: людина не одновимірна і стає зовсім іншою, коли запитуєте про те, чим вона цікавиться».

12. Інформуйте, а не нав’язуйте власну думку.

Публіці дуже часто байдужісінько, що ми зі свого боку вважаємо. Не йдеться, звичайно, про політичну аналітику, критику моди, кулінарну журналістику, коли людям важлива думка автора. В усіх інших випадках наша мета – не висловлювати свою оцінку, а інформувати.

13. Про найголовніше говоріть на початку.

Пам’ятаймо: нас можуть перемкнути будь-якої миті. Тому найголовніше треба сказати майже на самому початку. «Але кілька секунд витрачайте на те, щоб люди до вас звикли, перемкнулися на ваш тембр, висоту голосу тощо, за цей час встигніть і привернути їхню увагу. Відтак має бути потужна теза, яка запам’ятається. До неї час від часу варто повертатися. Використовуйте ефірний час ефективно».

14. Дотримуйтеся стандартів.

Патріотизм сьогодні полягає й у тому, щоб працювати за стандартами. Якщо нас щось турбує, то не варто відкладати з’ясування правди на післявоєнний період. Бо відтак нам, може, й не захочеться працювати за стандартами, оскільки звикнемо працювати по-іншому.

15. Єдине правило журналістики полягає в тому, що жодних недоторканних правил немає.

Наталія Толочко,
фото Віталія Завадяка

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.