Залюблений в автентику Закарпаття: за прилавком «Кобзаря» дебютував історик-етнографіст Василь Коцан
Головною сферою наукових зацікавлень пана Коцана є народний костюм Закарпаття, вишивка. Каже, зацікавився ними, коли у 2006 році прийшов працювати в музей. Почав досліджувати тему народного костюму – і в 2013 році видав першу монографію (основою стала кандидатська дисертація) про народний одяг гуцулів Рахівщини, де проаналізував локальні особливості жіночого й чоловічого вбрання. Потім на світ з’явилося популяризаційне видання «Народне вбрання лемків». Частина докторської дисертації стала ще однією монографією – «Традиційний народний костюм Закарпаття».
За прилавком «Кобзаря» науковець презентував як персональні, так і написані з колективом музею видання.
У 2014 році колектив музею вирішив започаткувати серію презентаційних альбомів-каталогів, які б презентували окремі музейні збірки. Першим виданням стала книга «Традиційні деревообробні промисли на Закарпатті у ХІХ – першій половині ХХ ст.», де музейники описали давні предмети побуту краян. Альбом і творчий колектив стали лауреатами обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі.
Наступним виданням серії стали «Вільхівські гончарі», де йдеться про музейну колекцію кераміки 4 майстрів, що проживали в традиційному осередку закарпатського гончарства с. Вільхівка Іршавського р-ну. Авторка альбому – Мар’яна Мегела.
Можуть похвалитися музейники й альбомом, присвяченим колекції музейних ікон. У книзі читач може ознайомитися з іконами, виконаними на дереві, металі, склі, літографією. Варто зазначити, що найстаріші ікони, які зберігаються в музеї, були створені в середині та кінці ХVI століття.
«Монистята на білиньку шию…» – видання авторства Василя Коцана, у якому йдеться про жіночі прикраси з бісеру, які носили долиняни, гуцули, бойки та лемки Закарпаття у ХІХ та першій половині ХХ століття. Текстову й альбомну частини супроводжують чорно-білі фотографії кінця ХІХ та середини ХХ століття, що демонструють жінок у традиційному народному вбранні, до комплекту якого входять прикраси з бісеру. Цікаво, що за прикрасою можна визначити, з якого саме населеного пункту Закарпаття була власниця: всі вироби відрізняються колоритом, структурою орнаментальної композиції.
Спільно з дружиною Тетяною Сологуб-Коцан, яка теж працює у музеї, Василь Васильович цьогоріч видав альбом «А я свою вишиванку д’ серцю пригортаю…», куди увійшли взірці вишивки з жіночих та чоловічих сорочок, а також скатертини кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. Як розповідає науковець, збирачкою та упорядницею досліджуваної збірки стала вчителька народних шкіл Закарпаття Марія Грицак, яка, працюючи у 20–30 роках у різних куточках краю, захопилася місцевою вишивкою. Частина її колекції взірців вишивки долинян, гуцулів, бойків і лемків потрапила у фонди скансену у 70-х роках (її й презентували в книзі), інша частина – опинилася в обласному краєзнавчому музеї. Видання теж містить старовинні фото, на яких видно, яка частина сорочки, костюма оздоблювалася тією чи тією вишивкою.
Цікаво, що назви обох видань – це слова із закарпатських коломийок. Зазначені альбоми продовжують серію, що знайомить читача з фондами Закарпатського музею народної архітектури та побуту. Зауважимо, що всі описані вище видання серії є двомовними – українською та англійською, що дає можливість популяризувати нашу культуру за кордоном.
Також пан Коцан презентував присутнім збірники наукових статей «Етніка Карпат», які є результатом етнографічних студентських практик, повноцінних експедицій викладачів кафедри археології, етнології та культурології, музейних працівників; та популяризаційні видання для туристів, підготовані з колегами-музейниками, про Ясіня, Середнє Водяне, Вишково, Колочаву та Ужок. Розповів і про науковий збірник музею, який виходить за результатами наукової і практичної діяльності скансену.
«Творчих планів багато, – каже Василь Васильович. – Маємо нові проєкти у музеї. А щодо книг, то хочу видати наступний альбом музейної серії – про головні убори та зачіски».