«Маріупольська драма»: вистава-свідчення про воєнний злочин проти українців
Прем’єра на сцені Закарпатського муздрамтеатру відбулася рівно через пів року після знищення Маріупольського театру
Назва вистави «Маріупольська драма» – не тільки про страшну трагедію. «Драмою» маріупольці поміж собою називали Донецький академічний обласний драматичний театр у півмільйонному місті, на який 16 березня росіяни скинули надпотужні бомби. Загинуло близько 300 осіб – виключно мирне населення, яке там переховувалося від обстрілів.
«Маріупольська драма» була не лише закладом культури, а й відомим туристичним місцем. Тож коли на початку вистави актори розповідають про своє перше знайомство з Маріуполем, а потім показують збережений магнітик із «драмою», важко стримати сльози. Бо одна річ – дивитися на події в Маріуполі з екранів, і зовсім інше – слухати розповіді безпосередніх очевидців.
На сцені глядач бачить кілька історій: Віри Лебединської, Дмитра Муранцева, Олени Білої, Ігоря Китриша, Матвія Китриша. Вони розповідають, як намагалися вижити в драмтеатрі: співачка, студент і акторська родина з дитиною. До слова, школяр Матвій – син Олени Білої й Ігоря Китриша грає, як дорослий, переказуючи глядачеві пережиті емоції.
Вистава вийшла максимально відвертою. Цьому сприяє формат сторителінгу, а також відсутність дистанції між акторами й глядачами. Адже вони теж сидять на сцені, що робить їх і співучасниками дійства, підсилює емоції.
Автор п’єси – драматург, письменник Олександр Гаврош – записав майже 50 годин інтерв’ю з маріупольцями, що переїхали до Ужгорода наприкінці весни. Із 14 розмов і народилася документальна вистава.
«Це, мабуть, найважча п’єса в моїй драматургічній практиці», – розповідає Олександр Гаврош. Досвід роботи над документальною драмою у нього вже був. Зокрема, рік тому поставили моновиставу «Чіріклі» про закарпатських ромів. Але тут робота була спресована в часі і з великим охопленням матеріалу. Півтора місяця пішло на інтерв’ю очевидців та їхні розшифрування. Це було нелегко навіть для тих, хто ділився споминами. Часто під час розмов наверталися сльози.
Драматург усвідомлював труднощі роботи над п’єсою по гарячих слідах, тому брався за матеріал якомога ґрунтовнівше. Дізнавшись про брехливі твердження російської пропаганди, що Маріупольський театр зруйнували українські військові, зрозумів нагальність і потрібність своєї роботи, аби розповісти світові правду очима очевидців.
Таким чином «Маріупольську драму» створили актори маріупольського театру спільно із закарпатцями – драматургом Олександром Гаврошем, режисером-постановником Євгеном Тищуком, художницею Еммою Зайцевою. Така міжрегіональна постановка свідчить про нашу загальноукраїнську солідарність.
У виставі показують відео, зняті акторами пів року тому, які збереглися лише тому, що їх пересилали інтернетом рідним. Під час виходу з окупації довелося все з телефонів видалити.
Після другого показу прем’єри 2 жовтня режисер-постановник, заслужений артист України Євген Тищук зауважив: «Це перша театральна робота, де актори не створюють образи, а розповідають власні історіі, що трапилася з ними в окупованому Маріуполі. Сьогодні ми почули правду зі сцени. Принципово не використовували загальновідомі кадри з інтернету. Бо хотіли впливати на глядача особистісним доторком, дуже інтимним».
Виставу доречно показати не тільки по всій Україні, а й за кордоном. Тим паче, що Маріупольський театр нині часто гастролює. «Маріупольська драма» важлива як фіксація трагедії, яку не можна пробачити, бо це злочин проти людяності, що не має терміну давності.
На сцені Закарпатського муздрамтеатру «Маріупольську драму» можна побачити в новому сезоні, що стартував у неділю, 9 жовтня, з прем’єри детективної історії Дона Нігро «Привиди маєтку Рейвенкрофт». Відтепер найбільший театр області працюватиме чотири рази на тиждень: у вівторок і п’ятницю показуватимуть вистави на малій сцені, а в суботу-неділю – на великій. Для вистав Маріупольського театру, який нині розташувався в приміщенні Закарпатського муздрамтеатру, запланували суботні вечори.