Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Мовний Майдан, який розпочався 10 років тому, триває дотепер

Пам’ятаймо: мова – наша зброя! Переможемо!

0 30
Рівно десять років тому на початку липня 2012 року розпочалися масові протести проти протягування владою Януковича скандального мовного законопроєкту Ківалова-Колесніченка «Про засади державної мовної політики», який передбачав можливість офіційної двомовності в регіонах, в яких чисельність нацменшин перевищувала 10%.
Фото Макса Требухова
Фото Макса Требухова

За зовнішньої незмінності визнання однієї державної мови в Україні цей закон апріорі мав дати широку дорогу лише російській мові, а українську безжально витіснити на узбіччя. Попри те, що протести тривали понад 2 місяці в різних куточках України, закон був підписаний, тож регіональні мови з’явилися в чималій кількості областей, найбільше – на півдні та сході держави. Тоді ми з колегами, депутатами Миколаївської обласної ради, взяли участь не тільки в мовному майдані у Києві, але й організували свій, миколаївський, з відповідними акціями протесту. Добре пригадую не тільки формальні пленарні засідання міської та обласної рад, на яких партія тодішньої влади з числа “регіоналів” та комуністів без обговорень приймала фактично антиконституційні рішення під скандування звезеного з усієї області велелюдного натовпу, який між собою, до речі, спілкувався українською. Дратує те, як вчорашні герої народної драми Леоніда Юхвіда “Весілля в Малинівці”, котрі, мов у п’єсі “Мина Мазайлі” Миколи Куліша, “штокали” і “какали”, не раз за це десятиліття встигли поміняти картузи.

Народним депутатам України вдалося скасувати сумнозвісний документ тільки після Революції Гідності, однак лише 28 лютого 2018 року КСУ своїм рішенням визнав цей закон неконституційним і таким, що втратив чинність.

Наприкінці 2020 року мною як уповноваженим із захисту державної мови було скеровано звернення до Генерального прокурора Ірини Венедіктової щодо оскарження рішень органів місцевого самоврядування про функціонування програм розвитку регіональних мов на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, які були прийняті у 2012-2013 роках та продовжували діяти всупереч згаданому рішенню КСУ.

Завдячуючи цьому та завдяки зусиллям громадських активістів упродовж 2020-2021 років було скасовано всі рішення органів місцевого самоврядування про функціонування регіональних мов на території Дніпропетровської, Закарпатської, Запорізької, Луганської (Рубіжанська та Старобільська міські ради), Одеської і Чернівецької областей. До останнього трималися депутати Миколаївської міської ради, але тільки рішенням суду ганебна маніпулятивна “мовна” сторінка новітньої історії пішла в минуле.

Потужна енергетика опору мовного Майдану антиукраїнським діям злочинної влади в 2012 році та сьогоднішня боротьба народу є ще одним підтвердженням того, що в незалежній Україні чи не найбільший спротив довелося пережити мові на шляху її юридичного утвердження як державної.

Питання української мови в Україні, як би це дивно не звучало, до останнього часу було вибухонебезпечним і заполітизованим. У міжвиборчі періоди життя українського соціуму його зазвичай не зачіпали – берегли з суто спекулятивною метою, зокрема на період виборчих кампаній. Згадаймо ті неприємні маніпуляції, що так чи інакше стосувалися безпосередньо офіційного статусу української мови та її функціонування як державної: зневажання, применшення ваги, свідоме загострення мовної теми в контексті інших суперечливих суспільно-політичних складових.

Однією з таких дражливих підтем, що дісталася нам у спадок від УРСР, є двомовність і надання російській мові окремого своєрідного статусу «недоторканності». Її юридичні та політичні підвалини були закладені задовго до здобуття незалежності. Немає потреби переповідати всі етапи утисків української мови протягом останніх 300 років – ми пам’ятаємо і про Валуєвський циркуляр, і про Емський указ, і про інші насильницькі дії щодо зросійщення української освіти, мови, науки, літератури, знищення “розстріляного Відродження”, Голодомор. Тому стільки величезних зусиль довелось докласти патріотичним відчайдухам у процесі становлення української мови як державної і як фундаментальної складової держави.

До цього часу в Україні та за її межами часом точаться дискусії щодо українсько-російської двомовності в публічному просторі. Конституційний Суд України поставив крапку в рішенні від 14.07.21 № 1-р/2021, зазначивши: “Україна є унітарною державою, в якій немає об’єктивних передумов для запровадження офіційної двомовності. Тому пропаганда або інша практична діяльність, спрямована на юридичне запровадження в Україні другої державної мови, фактичне насаджування українсько-російської двомовності в будь-якій ділянці публічного спілкування, а також проголошення діалектів української мови окремими мовами є несумісними з конституційно визначеним статусом української мови як державної”.

Цю, протяжністю у десятиліття, боротьбу можна назвати проєктом пасіонаріїв, котрі в 1990-1991 роках не просто мріяли, а нестримно прагнули і діяли з метою негайної побудови України як європейської держави зі своєю відродженою мовою та культурою.

Сьогодні державна мова, незважаючи на жахливу війну росії проти України на знищення нашого народу та ідентичності, звучить усе гучніше й переконливіше не лише на своїй землі, а й у всьому світі. Чималою мірою завдячуючи Мовному майдану – 2012.

Пам’ятаймо: мова – наша зброя!

Переможемо!

Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.