Поетеса Марина Попович-Павлік: «Творчість і популярність – це різні речі»
Авторка презентувала за прилавком «Кобзаря» свої поетичні збірки «Коні мої нековані» та «Рівновага»
Під час зустрічі з читачами на поетесу і присутніх чекав сюрприз: фольклорно-етнографічний ансамбль «Ужгород», у складі якого виступає пані Марина, піснею привітав колегиню з творчими успіхами та днем народження сина.
«Рівновага» побачила світ наприкінці минулого року. Проте, на відміну від збірки «Коні мої нековані», теж 2020 року, видання не презентували: «Тоді наш ансамбль переживав певні трагічні обставини, настрій був не той, тому ми вирішили не організовувати спеціальний захід. Адже презентація – це народження чогось, а значить – свято».
Поетка з великою теплотою й любов’ю розповідає про свій ансамбль. Каже, це теж її сім’я. «Колеги мене завжди підтримують, надихають, дають віру, що моя творчість потрібна. Навіть більше: якби не наш керівник Віктор Шостак, не знаю, чи наважилася б видавати свої вірші. Він перший прочитав і сказав: «Це має побачити світ». Завдяки йому вийшли всі мої книги. Дуже вдячна кожному з цих людей!».
Писати пані Марина почала ще в дитинстві. Розповідає, у родині багато творчих людей, які писали, тож хист передався і їй. Спочатку не ставилася до свого таланту серйозно, у школі навіть соромилася сказати, що пише вірші. Тому й перші рукописи загубилися. «Я тоді написала – прочитала – загубила?. Якби не Віктор Шостак, так би, напевно, й тривало».
Вірші поетки на різні теми, з роками, за її словами, їх лише більшає. До слова, написане вона вже не редагує (лише редактор у видавництві), бо зауважила, що перша думка – найвдаліша. Щодо змісту, форми каже: «На мій погляд, творчість, зокрема поезія, має бути легкою для сприйняття, максимально зрозумілою, доступною. Щоб читачі різного віку могли знайти в ній щось для себе, а головне – зрозуміти. У ній не повинно бути тисячі підтекстів. Бачу на прикладі власного сина, що коли він не розуміє, про що йдеться у книзі, бажання читати зникає. Зі мною теж таке трапляється. Можливо, це проблема літератури, а може – велич. Не знаю… Адже все відносно».
На питання, чи не хоче спробувати себе в прозі, пані Марина, усміхаючись, відповідає – ні, бо нетерпляча: «Якщо роблю щось, то мені це треба зробити швидко, якщо ні – втрачаю думку і потім не можу зібрати все докупи. Тому вірші наразі мені підходять більше, бо пишуться швидко ?. Хоча я дуже непередбачувана. Точно щось сказати наперед не можу, та й, думаю, не варто. Особливо коли йдеться про творчість».
На критику поетка реагує спокійно. Каже, вона має величезну вагу, бо так людина знає, де треба відшліфувати, свої мінуси. «Не боюся критики, якщо людина справді прочитала книгу, а потім дала свою оцінку. У мене був випадок, коли просто глянули на назви віршів і сказали: «Таке можуть писати всі». Я тоді навіть не знала, що відповісти…»
Улюблена авторка Марини – Ліна Костенко. Називає її люстерком українського народу. Навіть присвятила поетці вірш, який увійшов у четверту збірку, що має назву «Люстерко». До речі, книга днями вийде друком.
«Нині книга не на піку популярності. Я до 20 років думала, що письменники – люди або віртуальні, або ті, кого вже нема серед нас. Вважаю, є тут вина і самих письменників, – розмірковує поетеса. – Ми не йдемо в люди, не спілкуємося, багатьох із нас не знає молодь. Бо нема комунікації. Тому прекрасно, що є ця акція, де можемо поговорити, тримати контакт з самим читачем. Такі ініціативи варто розвивати. Знайомство з самим автором може спонукати почитати його книгу. Важливо, коли на таких зустрічах читає і сам автор, бо він може відкрити у вірші те, що не помітить читач, а буває і навпаки. У мене були такі випадки».
Творчість і популярність пані Марина називає різними речами, адже, коли ти женешся за останньою, творчість втрачає, з неї зникає душевність, тепло. «Я не прагну популярності. Просто роблю те, до чого Бог дав хист. І безмежно радію, що є люди, яким відгукується написане мною, котрі знаходять у моїй творчості себе».
Під час презентації авторка читала свої вірші, спілкувалася з читачами, серед яких і давні шанувальники творчості письменниці.
Провідна бібліотекарка Ужгородської публічної книгозбірні Андріана Гузак познайомилася з поетесою ще 2016 році, під час презентації першої збірки «Поділюся неспокоєм». Відтоді товаришує з письменницею, слідкує за творчістю, тому не прийти на зустріч не могла: «Марина частий гість на заходах, що проводить наша бібліотека. Це дуже приємна, світла і талановита людина. Її вірші про те, що близьке, зрозуміле кожній людині. Вони легкі і щирі. Я не дуже сентиментальна, але від багатьох Марининих поезій у мене навертаються сльози. Відзначу, що «Рівновага» відрізняється від попередніх збірок: у ній відчувається зрілість авторки. Тепер з нетерпінням чекаю наступну. Сподіваюся, їх буде ще багато».