У вступному слові до юних вихованців Валентина Володимирівна повідомила, що нині вони попрацюють у «творчій лабораторії», і для цього їм варто… розслабитися та налаштуватися на відповідну хвилю сприйняття. Досвідчений педагог наголосила на особливостях художньої сфери, у пізнанні якої філологи-першокурсники наразі початківці. Хоч виявилося, що серед присутніх чимало таких, хто в школі брався за поетичне перо, писав ліричні твори. «Поки що ви – човники, які потрібно пустити на воду; ми ж, викладачі, – лише весла для вас. А згодом ви розправите свої вітрила», – резюмувала Валентина Барчан.
Відтак представила гостя «творчої лабораторії» – декана факультету іноземної філології, випускника філфаку, закарпатського письменника Михайла Рошка.
Михайло Михайлович коротко повідав про свою життєву і творчу біографію, розповів про захоплення книгами з дитинства, службу в армії, навчання в університеті. Повідомив і про свої основні творчі здобутки: він є автором збірок оповідань «Коли шепоче дощ», «Там, где нет женщин», «Кривавий місяць над Минчелом», повісті «Ревнощі з того світу», роману «Потойбічна суперниця». Особливе місце в його доробку – упорядкування двох випусків альманаху «Джинсове покоління». За словами Михайла Михайловича, це видання стало справжнім «проривом» у закарпатській літературі початку ХХІ століття, і цьогоріч виповнюється 10 років із часу виходу першої його частини.
У збірці упорядник зібрав твори маловідомих на той час закарпатських письменників, котрі нині стали явищем в українській літературі, відомі й за кордоном. Зокрема, до антології як автори увійшли Андрій Любка, Мирослав Дочинець, Сергій Федака, Тетяна Ліхтей, Тарас Ващук та інші. Чи не єдиним знаним на той час поетом був Петро Мідянка.
Михайло Михайлович згадує, що вбачав потребу в підготовці такої книги, бо люди не були добре ознайомлені з творчістю письменників Закарпаття. Розповів і про історію назви збірки. Оскільки його покоління було першим у тодішньому СРСР, яке почало ще в школі носити джинси, то й антологію він вирішив назвати «Джинсове покоління», що мало символізувати дух свободи, розкутості. Поява цієї книжки є прикладом того, як можна самоорганізуватися творчим особистостям, маючи талант і велике прагнення до праці. Антологію презентували в різних містах України, не лише в Ужгороді. Саме з цієї книги, вважає письменник, розпочався новий етап у закарпатській літературі.
Повертаючись до розповіді про себе, Михайло Рошко зауважив, що ніколи не переставав мріяти. «І 70–80% моїх мрій здійснилося», – каже Михайло Михайлович. Відтак відомий лектор розпочав бесіду про те, як стати щасливим, реалізуватися в житті, мати міцну сім’ю, гроші, улюблену роботу. Пан Михайло радо поділився секретом: варто візуалізувати свої думки, дуже яскраво уявляти власні мрії. Людська свідомість не сприймає частку «не». Тому те, про що думаємо, говоримо, і трапляється з нами.
Окрім цього, Михайло Михайлович дав молоді такі поради:
- якщо ти лише тиждень візуалізуєш свою мрію, то це нічого не дасть; маєш багато думати, якщо справді цього хочеш;
- завжди потрібно бути вдячним цьому світу, Богові;
- необхідно багато читати, бо це перевірений спосіб пізнати щось нове.
Кожній людині варто навчитися правильно думати, бо це творить наше майбутнє. Якщо є мрія – перешкоди зникають. То хай ці слова стануть гаслом для всіх нас!
фото, відео Віталія Завадяка