Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

«Воно гряде – тисячоліття Віри…»

Про художні виміри та відлуння Альма-матер у творчості Івана Чендея і Петра Скунця

0 111
Іван Чендей та Петро Скунць
Іван Чендей та Петро Скунць
Івана Чендея та Петра Скунця – знаних письменників України, лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка – вже понад десятиліття вшановуємо в один день, 20 травня, а дати їхнього народження розділяє рівно 20 літ. Відомо, що літератори товаришували, присвячували твори один одному, набуток митців впливав на молодше покоління авторів… Про двох Шевченківських лауреатів написано чимало, однак науковці, критики щоразу віднаходять нові грані художніх світів прозаїка і поета.

Одна з дослідниць доробку знаних закарпатців — кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури УжНУ, член Національної спілки письменників України, лауреатка літературної премії ім. Ф. Потушняка Олександра Ігнатович. Творчості наших земляків-письменників вона присвятила низку наукових розвідок. Тож пропонуємо погляд літературознавиці на життєвий і творчий шлях, зокрема й університетський період, Івана Чендея та Петра Скунця.

  • Олександро Степанівно, 20 травня відзначаємо ювілеї обох митців. Однак у різних джерелах натрапляла на факти, що їхні дні народження не збігаються. Це справді так?
Олександра Ігнатович
Олександра Ігнатович

– Справді, народилися вони не в один день — це так батьки записали в метриці (про себе свідчив свого часу Петро Скунць). Клопотів було навесні у сім’ї чимало, тож зареєстрували дитину тоді, коли випала нагода. Однак цей збіг дат приводить до того, що ми намагаємося двох велетів у літературі втиснути в рамки «одного дня», і навіть тепер із вами ведемо розмову про обох відразу, хоча кожен із них цілком заслуговує окремого формату. Ба більше, йдеться про людей різних поколінь, за віком, сказати б, батька й сина. За життя оця дистанція років між ними завжди витримувалася. Від самого знайомства. І навіть коли потерпали від заідеологізованої критики — Іван Чендей за роман «Птахи полишають гнізда» (1965) і через кілька років за книгу «Березневий сніг» (1968), а Петро Скунць трохи згодом – за поему «Розп’яття» (1971). І тоді, коли у 80-90-ті ХХ століття стояли біля розбудови незалежності України: організовували в області Товариство української мови ім. Т.Шевченка, громадсько-політичну організацію Рух… І навіть у роки, які вже вели до завершення земного життя. Проте був творчий діалог, особливо через поезії-присвяти Петра Скунця, які він створив до ювілеїв Івана Чендея. А поціновувачі літератури дуже добре пам’ятають світлину з обкладинки журналу «Екзиль», де за столом на ґанку Чендеєвої сидиби сидять у задумі Іван Михайлович і Петро Миколайович. Там, у тому ж номері журналу, є стаття П. Скунця про І. Чендея, в якій поет говорить про старшого колегу, процитую з пам’яті, що той: «при владі не був, але умами володів і володіє». Оце, думаю, і було одним із чинників, який об’єднував обох митців.

  • Це вже були міркування зрілого митця. А як складалося студентське життя письменників? Можливо, збереглися спогади про викладачів, атмосферу в alma mater? Пам’ятаю навіть вірш Петра Скунця «Студентське»: «тут — перфекти, там — інфінітиви…»
Петро Скунць
Петро Скунць

– А «за вікном – божественні мотиви і земні дівочі голоси»… Був такий жартівливий штрих до університетських буднів. Петро Скунць вступив до університету у 16 літ, бо на рік раніше закінчив школу. Філологічний факультет обрав начебто й випадково: підштовхнув його до цього поет-земляк Василь Вовчок. А в 19 років Петро Скунць уже був автором поетичної збірки «Сонце в росі» і наймолодшим членом Спілки письменників тодішнього Союзу. У цю дебютну книжечку й увійшла поезія «Студентське». А в Києві тим часом уже друкувалася наступна збірка поета «Верховинська пісня» (1962). Звісно, це було подією на факультеті, адже не щодня стаємо свідками такого лету. Певно, по-різному сприймалися успіхи поета — з одного боку сторожко, бо ж надто рано, як здавалося, прийшла слава. А з іншого боку, навпаки, із радістю і надією, бо «Верховинська пісня» демонструвала високий художній рівень митця. Крім того, знаємо, що творчо найпліднішим і найоригінальнішим для поетів є молодий вік. Але для нас постать Петра Скунця є знаковою ще й тому, бо він автор слів гімну Ужгородського національного університету. До речі, у тексті пісні й відображається ставлення письменника до вишу.

  • А в Івана Михайловича чи є твір про університет?

– Іван Михайлович був випускником Хустської гімназії, яку закінчив у 1944 році. Незабаром приступив до журналістської творчості. Працював у газеті «Закарпатська правда» близько десяти літ поспіль. У 1950 році Іван Чендей став членом Спілки письменників. А його перша книжка оповідань «Чайки летять на Схід» вийшла лише у 1955 році. Це виняткова ситуація, коли вступ до письменницьких лав здійснився лише за публікаціями у періодичній пресі. На філологічному факультеті Іван Чендей здобував освіту заочно, поєднуючи працю, творчість і навчання. Потрібно додати, що гімназії давали учням дуже добрі знання, тому особливих труднощів у навчанні в радянському виші не було. Своєрідною «спадкоємністю поколінь» можна вважати навчання на філологічному факультеті нашого університету дітей Івана Михайловича — Михайла та Марії.

Іван Чендей
Іван Чендей

Думається також, вплив на творчий розвиток письменника мали Вищі літературні курси при Літературному інституті ім. О.М. Горького, де навчався стаціонарно. Це були роки 1960–1962. Майже одразу після закінчення курсів і написав роман «Птахи полишають гнізда».

Якщо ж згадувати сюжети прозових творів І. Чендея, то якоїсь історії, присвяченої університету не пригадаю, але є художньо осмислені ним деякі персонажі, дотичні до цієї теми.

  • Чи зверталися до наших письменників по допомогу літератори-початківці? Чи збереглися спогади про літературне наставництво, імена їхніх учнів і колег, яким допомагали?

– Робота з молоддю — окрема віха кожного досвідченого письменника. В обласній організації Спілки письменників літератори працювали на посаді літконсультанта. І в їхні обов’язки входило ознайомлюватися з творчістю молодих, давати поради, пропонувати до друку чи навпаки відхиляти рукописи. Петро Скунць був літконсультантом також. Але вплив поета на літературну юнь виявився іншим: його доробок хотіли наслідувати, надто швидко і вдало він відшукав ідіостиль. Навіть більше: під впливом епохи шістдесятництва, вважалося, що такий тип віршування правильний і саме його потрібно розвивати. Тому після Скунцевого тріумфального поступу важко давалося розуміння, що художні світи поетів, як і душі людей, різняться. І те, що органічно для одного, зайвим є для іншого. Але, ясна річ, з часом усе стало на свої місця…

Петро Скунць працював також редактором книжок. У редакторській справі він був, як колись відзначав його старший колега Леонід Годований, дуже вправним. І поети раділи, якщо доводилося потрапити «під творчу руку» Петра Скунця. Щодо учнів, то поет їх не мав. А найцікавіші бесіди про поетику творів у Петра Скунця відбувалися з письменником Феліксом Кривіним, котрий, до речі, зробив блискучі переклади віршів Петра Скунця російською мовою. А Петро Миколайович присвятив Феліксу Давидовичу поезію «Диптих натщесерце».

У прозі, як мені видається, десятиліття була певна «чендеєзалежність». Тут те саме пояснення — віднайдений ідіостиль, який протягом творчості розвивається. Важко для багатьох молодих авторів віднайти свою струну літературну, аби не смикати чужий мистецький інструмент. Але Іван Михайлович як літературний наставник проявив себе й на посаді голови обласного осередку Спілки письменників (1955–1960), коли він, згуртувавши молоді сили, спонукав до розвитку критики й літературознавства в області; ініціював прийняття до спілчанських лав молодих; сприяв перекладам творів крайових літераторів – і тоді про закарпатську новелістику дізналася вся країна; всіляко підтримував перекладацьку творчість Ю. Шкробинця, Ю. Керекеша, С. Панька, Д. Меденція; зробив мужній крок і дав поважний приклад нащадкам, бо відшукав старійшин крайової літератури Олександра Маркуша та Луку Дем’яна й підготував їхній вступ до Спілки письменників, допоміг із виданням книжок.

…Нині ж чимало авторів уважають, що благословив їх на літературну творчість Іван Чендей.

  • Як би Ви окреслили основні ідеї, особливості творчості Петра Скунця й Івана Чендея. Що, на Ваш погляд, не втрачає актуальності в їхній творчості у сьогоденні?

– Щодо особливостей творчих портретів письменників, то перше — це талановитість в обраній сфері вираження. Інше ми з вами вже зауважили: обидва письменники дуже точно відчули свої художні світи і протягом творчого шляху розвивали віднайдене. До цього додалося розуміння ними великої відповідальності перед словом і читачем. І ще одне — гордість за свою роботу, коли прізвище й ім’я стають ознакою якісного продукту. Останній складник може стосуватися діяльності кожної професійної людини загалом.

Щодо основних ідей творчості, або іншими словами, головних думок, які письменники провадили протягом творчості, то їх можна окреслити ще тими прерогативами, які обстоював Олександр Духнович: необхідність для людини в житті моральності й громадянської свідомості. Хоча одразу заважу таке: про мистецький рівень письменника, його творче обдаровання ми судимо не лише за тим, що він обстоює, а як він це чинить. Спосіб розкриття як і робить митця своєрідним, неповторним, упізнаваним.

І щодо актуальності. Актуальними, як правило, залишаються твори, які стосуються філософських смислів, тобто порушують вічні теми людського життя: народження, кохання, смерті, самотності, вибору людини, протистояння добра і зла, взаємини «батьки і діти» тощо. Але, знову ж таки, тут відіграє важливу роль підхід письменника, те, як він це розкриває. Бо банальне висловлювання про вічне навряд чи цікавитиме когось, окрім вузьких спеціалістів з історії літератури.

Майже вся творчість Петра Скунця й Івана Чендея актуальна в сьогоденні. Та пам’ятаймо, що минуло менше двадцяти літ від їхнього відходу у вічність, отже, вони ще дуже близько до нас і ми ще живемо подихом того покоління. Ще свіжі їхні образи, рани, відчуття втрат… Як складатиметься їхня творча доля в ХХІ столітті  ̶  це вже зможете побачити й оцінити ви. Але, підсумовую, філософськи наснажені твори письменників не втратять актуальності.

  • Відомий факт, що Шевченківську премію Іван Чендей отримав 1994 р. Через три роки — у 1997-му – її здобув Петро Скунць. Чи відомо, як митці сприймали таку нагороду? У період вручення вона мала для них важливе значення?

– Так, Іван Чендей отримав Державну (тоді була така її назва) премію ім. Тараса Шевченка за книгу «Калина під снігом» та повість «Іван». Таке цікаве формулювання, бо ж повість входила до вказаного видання. А Петро Скунць був відзначений літературною нагородою за збірку поезій «Спитай себе», яка побачила світ на його п’ятдесятиліття у 1992 році і до неї було включено відому вже нам поему «Розп’яття». Як митці сприймали нагороду? А як можна сприйняти відзначення твоєї творчості найвищою в Україні літературною премією? Це була величезна радість і перемога не лише для письменників, але для всього Закарпаття. Це було визнання здобутків наших митців у контексті загальнонаціонального літературного процесу. Шевченківська премія була заснована у 1961 році і лише через 33 роки уподобала собі прозаїка, а згодом і поета із Закарпаття. При цьому, згадуємо, на цю відзнаку подавали твори у 1965 році Михайло Томчаній (роман «Жменяки»), Іван Чендей («Птахи полишають гнізда»), у 1969 році — Юрій Мейгеш (літературна мозаїка «Сьогодні і завжди»), у 1979 році — Петро Скунць (книга «Розрив-трава»)… Тобто дорога премії у наш край була доволі довгою.

Тож не лише у період вручення, а й протягом усього дальшого життя Шевченківська відзнака була важливою для обох письменників. Висока нагорода мовби символічно підтримала ідеї, про які ми вже з вами сказали: важливість моральності й громадянської свідомості для людини. І, зрештою, це ті ж ідеї, які знайдемо й у творчості Тараса Шевченка.

  • Як уплинула творчість митців, їхні постаті на розвиток літератури? Чи гідно їх оцінили на всеукраїнському рівні? Маю на увазі не Шевченківську премію, а вплив на літературний процес?

– Що розуміємо під впливом на літературний процес? Появу епігонів, які наслідують стильові знахідки митців? І, якщо вони появилися, то це означає високу оцінку творчості письменників? Думаю, ні. Чи має творчість І. Чендея та П. Скунця резонанс у сучасному літературному світі і чи їхній доробок знаний і обговорюваний? Можливо, так розуміємо вплив творчості митців на літературний процес.

Отже, набутки обох письменників були широко обговорювані ще на теренах Радянського Союзу, бо книги їхні перекладалися російською, яка тоді була мовою міжнаціонального спілкування, та й іншими мовами. Окрім того, й Іван Чендей, і Петро Скунць займалися перекладацькою діяльністю, тому вони були добре знані в літературних колах ще й з цього боку. П. Скунць перекладав з підрядників із понад десятка мов. Іван Чендей робив переклади з угорської мови, мови бачванських русинів. Коли ж книги наших літераторів висувалися на Шевченківську премію, то щоразу було загальноукраїнське обговорення їхніх набутків. Варто лише взяти до рук бібліографічні покажчики, присвячені творчості наших земляків, й одразу побачимо той розмах літературознавчих спостережень та оцінок, яких вони були вдостоєні. Нині низка наукових розвідок, дисертаційних досліджень торкаються творчості І. Чендея та П. Скунця. Наукові конференції (всеукраїнські, міжнародні), які, до речі, відбуваються на базі нашого університету, теж свідчать про інтерес академічного загалу до життєтворчості визнаних прозаїка і поета.

Воно гряде — тисячоліття Віри.
Життя людини не перейде в тлінь.
Ще Богосин нас визволить від Звіра,
І прийде Він. І буде так. Амінь.

«Воно гряде – тисячоліття Віри...» П. Скунць «Фінал тисячоліття (Голос Божої Матері)»

До того ж у 2016 році Ужгородською міською радою засновано премію імені Петра Скунця в галузі літератури і краєзнавства, а в 2017 році родиною Івана Михайловича започатковано Всеукраїнський конкурс малої прози імені І. Чендея.

Зауважу, ми лише на початку пізнання художніх материків наших письменників у третьому тисячолітті, про яке писав Петро Скунць:

 

Підготувала Наталія Толочко
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.