Відійшов у позасвіти професор Михайло Сюсько

Життєвий шлях М. І. Сюська є прикладом для наслідування для сучасної молоді. Юнак із гірського Голятина впевнено проторував свою помітну стежку в науці – став доктором філологічних наук, професором, заслуженим професором Ужгородського університету.

Багато років мудро керував кафедрою української мови, був деканом філологічного факультету. Очолював спеціалізовану раду із захисту дисертацій, завдяки йому кафедра української мови має у своєму складі висококваліфікованих фахівців – кандидатів та докторів філологічних наук. М. І. Сюсько керував сотнями дипломних та курсових робіт, став наставником для шести аспірантів, які успішно реалізували себе, захистивши кандидатські дисертації. Знаково, що, завдяки прищепленій Михайлом Івановичем любові до наукових пошуків, його учні працюють над докторськими дослідженнями, а один із них уже став доктором філологічних наук.

Глибокі наукові розвідки Михайла Сюська у галузі діалектології, ономастики, історії мови мають широке міжнародне визнання, вони органічно влилися у фундаментальні університетські дисципліни, за якими здобувають гуманітарну кваліфікацію студенти вишів усієї України.

Кандидатську дисертацію на тему «Система іменних частин мови у говорах Закарпатської області» М.І.Сюсько захистив у 1969 році, а докторську – «Сучасна українська народна зоонімія (зоонімікон українців району Карпат)» – у червні 1991 року в Новосадському університеті колишньої Югославії. Доцент із 1974 року, професор із 1995 року, а з грудня 1993-го – академік АН Вищої школи України (відділення філології та мистецтвознавства).

Професор із Міжгірщини підготував до друку два лінгвістичні атласи та словник зоонімів українців району Карпат, написав десятки офіційних відгуків на автореферати докторських і кандидатських дисертацій, виступав офіційним опонентом.

А скільки студентів слухали незабутні лекції Михайла Івановича! Складний матеріал він викладав просто й дохідливо – так, що все запам’яталося надовго. І хай яку дисципліну викладав професор – це завжди по-справжньому науково. Михайло Іванович по-батьківськи піклувався про кожного студента. Особливо це стосувалося дітей горян-земляків. Знаючи, як непросто навчатися молоді із гірських районів, він завжди сприяв, проводив додаткові консультації, тлумачив незрозуміле. Важко підрахувати, у скількох юних душах запалив Михайло Іванович любов до рідного слова, скільки випускників університету з теплотою згадують його.

Його виступи на численних наукових форумах нікого не залишили байдужим, у них він накреслював горизонти нових мовознавчих досліджень, привертав увагу до проблем, пов’язаних із Закарпаттям.

Михайло Іванович був прекрасним главою гарної родини – добрим чоловіком, батьком, дідусем, понад усе він ставив інтереси найрідніших людей.

Спасибі, Вчителю, за мудру науку. Спочивайте з Богом. Ви назавжди у вдячній пам’яті Ваших вихованців, колег, друзів, усіх, хто знав і глибоко шанував Вас.

Вічна Вам пам’ять і блаженний спокій, незабутній Михайле Івановичу…