Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Місце високої духовності, яке 60 років було книгозбірнею УжНУ

Нині в єпископській резиденції, яка в чудовому архітектурному ансамблі з кафедральним собором є туристичною візитівкою Ужгорода, залишився фонд рідкісних рукописів і стародруків, досі поєднуючи місце високої духовності з храмом науки

0 212
Понад 370 років на найвищому пагорбі Ужгорода височіє одна з найкращих історичних будівель Закарпаття – резиденція єпископів Мукачівської греко-католицької єпархії. 60 років її існування були нерозривно пов’язані з Ужгородським університетом. Саме тут містилася найбільша книгозбірня вишу – друга за величиною в краї. Після її перенесення до головного корпусу університету в резиденції залишився фонд рідкісних рукописів і стародруків, який досі поєднує місце високої духовності з храмом науки.

Місце високої духовності, яке 60 років було книгозбірнею УжНУСпільне минуле резиденції і бібліотеки підтверджує, що ті самі події, історичні періоди можуть мати різні наслідки, двояко оцінюватися фахівцями й безпосередніми учасниками. Кінець 40-х рр. ХХ ст. був трагічним для Мукачівської греко-католицької єпархії: у 1947 р. вбили єпископа Теодора Ромжу, у 1949 р. відбувся так званий «саморозпуск» єпархії. Відтоді й аж до легалізації Української греко-католицької церкви в 1989 р. закарпатські греко-католики були в підпіллі, їх позбавили не тільки резиденції, церков, а й загалом будь-яких прав. Натомість для бібліотеки УжНУ саме в другій половині 1940-х рр. почалося нове життя, відбулося розширення фондів, коли книгозбірня мала шалену популярність, приймала кількасот відвідувачів за день. У приміщенні резиденції бібліотеці жилося непогано: під куполоподібними стелями панувала особлива атмосфера урочистості, яку цінували працівники й читачі, у спогадах відзначаючи, що вже сама будівля сприяла здобуттю нових знань і вдосконаленню особистості. Заглядаючи в минуле резиденції, стає зрозуміло, звідки тут відповідна атмосфера, адже з самого початку споруда мала особливе призначення, була пов’язана як із духовністю, так і з освітою.

Від єзуїтської колегії – до осідку єпископів

Фундамент єпископської резиденції заклали 1641 р., а завершилося будівництво в 1646 р. Споруду звели для колегії ордену єзуїтів, що переїхала з Гуменного, де її заснував 1613 р. наджупан Ужанського комітату Юрій Другет. До Ужгорода колегію (монастир) переніс у 1640 р. його син Янош Х Другет. У своїй грамоті, крім колегії, він згадував і 7-класну гімназію. Саме цю гімназію, що розташовувалася в парку перед сучасною резиденцією, слід уважати першим середнім навчальним закладом на території сучасного Закарпаття. Історик і краєзнавець Йосип Кобаль у відомій книзі про Ужгород зазначає, що в збудованій для монахів колегії була 21 келія, кімнати для вчителів, каплиця, бібліотека, навчальні класи, велика авдиторія для диспутів і театральних вистав, кімната для хворих, аптека, підвали, складські приміщення, кухня. У XVII ст. будівля кілька разів зазнавала військових нападів, але її щоразу відновлювали.

Зображення з книги початку ХХ ст. про єпархії Угорського королівства
Зображення з книги початку ХХ ст. про єпархії Угорського королівства

На початку XVIII ст. відбулися події, що назавжди визначили дальшу долю споруди. У 1771 р. була канонічно заснована Мукачівська греко-католицька єпархія. У 1773 р. орден єзуїтів розпустили, а 1774 р. пожежа частково зруйнувала будівлю гімназії і допоміжні споруди колегії. Відтак 1775 р. Марія Терезія віддала колишні єзуїтські будівлі, собор, замок і ще значну кількість земельних наділів Мукачівській єпархії, яку тоді очолював визначний релігійний і культурний діяч Андрій Бачинський. Він мав тісні зв’язки з імператорським двором, оскільки навіть його офіційне посвячення у єпископи відбувалося у палацовій каплиці у Відні в присутності Марії Терезії і найвищого керівництва Австрійської імперії.

Спочатку резиденція єпископів мала розташовуватися в замку, однак врешті там облаштували семінарію, а осідок єпископів зробили у приміщенні поряд із собором. Саме Андрій Бачинський частково оновив і пристосував єзуїтську колегію до потреб єпископської резиденції. Наймасштабніших змін будівля зазнала у 1846 р., 1876–1878 рр. та за єпископства Василія Поповича та Іоанна Пастелія. Так, за часів першого єпископа добудували каплицю, якою з’єднали дві споруди – собор та резиденцію. Доти єпископ молився у консисторіальному залі – успенській каплиці (у радянський період – читальний зал). Її розписи здійснив у 1782 р. майстер Гіршлінгер із Гуменного. У 1927 р. добудовану каплицю розмалював відомий український живописець, педагог, один із засновників Закарпатської школи живопису Йосип Бокшай. Це були одні з перших його розписів, тому в 1942 р. повторно працював у цьому приміщенні. Оскільки Мукачівська греко-католицька єпархія здавна мала власну фундаційну касу, були хороші можливості для оформлення приміщень. Священники самі утримували землі й винаймали їх, тож мали стабільний дохід, – пояснює ієромонах Макарій, канцлер єпархіального управління.

Триповерхова будівля резиденції (після добудови мансардного поверху – чотириповерхова) у 1949–1950 рр. належала до єпархіального управління Мукачівсько-Ужгородської єпархії православної церкви. Оскільки на той час православні вже мали свою резиденцію в Мукачеві, утримувати приміщення і в Ужгороді в них не було потреби. Тож у 1950 р. у приміщення резиденції перенесли бібліотеку.

«Скарбниця» бібліотеки – фонд рукописів, стародруків та рідкісних видань – зберігається в історичному приміщенні

Передумови формування книгозбірні УжНУ можна віднайти ще у XVIII ст. Авторки наукових розвідок про історію бібліотеки – Марія Медведь та Лариса Мельник – стверджують, що книгозбірня є спадкоємицею бібліотек єзуїтської колегії, єпископа Андрія Бачинського, Ужгородської гімназії. Так, бібліотека єзуїтів, що перейшла у спадок єпископу, налічувала 1858 книг, згодом збільшилася до 9 тисяч примірників, а перед Першою світовою війною сягнула 20 тисяч. Відомо, що Андрій Бачинський був великим бібліофілом, не тільки збирав книги, переважно купував їх за власний рахунок, а й вивчав. На багатьох виданнях донині збереглися його короткі написи, які стосуються часу придбання книги, того, коли він її прочитав, а також зауваження до змісту.

Одна з інкунабул, що зберігається у відділі рукописів, стародруків та рідкісних видань
Одна з інкунабул, що зберігається у відділі рукописів, стародруків та рідкісних видань

Саме зі згаданих бібліотек розпочалося формування безцінного фонду рукописів, стародруків та рідкісних видань УжНУ, в якому сьогодні – понад 20 тисяч примірників видань XV–XIX ст. Усі вони об’єднані в такі колекції: інкунабули (від винайдення друкарства до 1501 р.), палеотипи (з 1501 до 1550 р.), стародруки (після 1550 до 1830 р.), мініатюрні видання, рукописні книги та документи. Книги написані різними мовами: латинською, грецькою, польською, угорською, чеською, івритом, італійською, англійською.

Давній каталог єпископської бібліотеки, укладений бібліотекарем Й. Унгварі у 1824 році.
Давній каталог єпископської бібліотеки, укладений бібліотекарем Й. Унгварі у 1824 році

Завідувачка відділу рукописів, стародруків та рідкісних видань Юлія Мателешко зазначає, що серед інкунабул трапляються такі, що не мають аналогів у бібліотеках України й близького зарубіжжя. Для інкунабул характерним є брак титульної сторінки, автор і назва видання можуть бути зазначені на початку чи наприкінці, заголовні літери розмальовувалися від руки тощо. Багато книг збережено у старовинних дерев’яних оправах, обтягнутих орнаментованою шкірою, на деяких є навіть металеві застібки. Першодруки були завезені на Закарпаття з різних міст Європи. Серед палеотипів також є надзвичайно рідкісні видання. Наприклад, Євангеліє 1546 р. – єдиний повний примірник (усього збереглося 3 примірники). Серед цінних документів можна відзначити давній каталог єпископської бібліотеки, укладений бібліотекарем Й. Унгварі 1824 році. Усі шифри, зазначені книгозбирачем, збігаються з шифрами на книгах. Завідувачка відділу Юлія Мателешко разом зі своєю колегинею Яною Бердар працюють над створенням електронного каталогу фонду відділу, утім робота над ним тривала, оскільки на опрацювання однієї книги потрібно не менше 2–3 годин. Про оцифрування фонду поки що не йдеться, оскільки бібліотека не має спеціальних пристроїв для цього.

Юлія Мателешко
Юлія Мателешко

«Наукова бібліотека УжНУ успадкувала з єпископської книгозбірні 5286 видань до XIX ст., про що свідчать записи на книгах. Ще 1161 – з бібліотеки Мукачівського монастиря. Є частина книг, де не можна встановити власників. У нас фонд історичний, нерозривно пов’язаний з цією будівлею та її власниками, з минулим Закарпаття загалом. Він формувався органічно. Коли тут були єзуїти, вони привезли книги, які були потрібні їм для навчання. В епоху А. Бачинського до його бібліотеки потрапили книги єзуїтів, а також він сформував велику особисту бібліотеку, одну з найкращих і найбільших у регіоні. Це дуже гарна персональна цілісна бібліотека, де можна знайти книги з усіх галузей знань: філософії, історії, релігії, медицини, філології тощо», – розповідає Юлія Мателешко.

Яна Бердар
Яна Бердар

За правління Андрія Бачинського давні книги, імовірно, були в тих же приміщеннях, що й нині. Завідувачка відділу стверджує, що точно не відомо, чи переміщували фонд до 1971 р., але відтоді він не змінював своєї дислокації. На підлозі в кімнатах збереглася стара плитка, а також давні меблі, зокрема письмовий стіл єпископа. На стінах теж є розписи, які з радянського часу залишаються зафарбованими. Попри те, що упродовж багатьох років тут не було ремонтів, кращого місця для збереження рукописів і стародруків в УжНУ наразі немає. У сховищі для давніх книг дуже темно, що добре для них. Товщина стін у резиденції – близько метра. Відділ рукописів, стародруків та рідкісних видань розташований із північного боку будівлі. Вище 24 градусів температура у приміщенні не піднімається. Тобто здавна тут створено належні умови для зберігання видань. Книги, які потрапили з бібліотеки Бачинського, збереглися добре. В гіршому стані – видання, які потрапили з Мукачівського монастиря та шляхи надходження яких невідомі.

Видання, що зберігаються у відділі "Карпатика"
Видання, що зберігаються у відділі “Карпатика”

Кілька разів давні книги намагалися перемістити з резиденції. Так, у 2011 р. відділ стародруків планували перенести до нового приміщення бібліотеки, але для цього не були створені належні умови. У 2013 р. в УжНУ була чергова спроба організувати музей стародруків, розмістити в ньому книги, утім із приміщення єпархії їх так і не забрали. Юлія Мателешко жартує, що всі книги, які потрапляли до резиденції, більше не покидали це приміщення.

Давні рідкісні книги, періодика, календарі, шкільні підручники, звіти гімназій та інша документація до 1944 р. також зберігаються у відділі краєзнавчої літератури «Карпатика». Його створили 1991 р., а доти відділ мав іншу специфіку – це було спецсховище. У радянський період доступ до нього можна було отримати лише з дозволу керівництва вишу. Теперішня чисельність фонду – понад 20 тисяч примірників літератури 11-ма мовами. Нині видання доступні всім охочим, інтерес до них чималий, – розповідає завідувачка «Карпатики» Марія Чорній. У приміщенні резиденції цей відділ був на першому поверсі, у кімнаті, що нині є катехитичним залом. Колись там стояли бібліотечні меблі, вільного місця було мало, відвідувачам доводилося сидіти поруч, що сприяло і знайомствам. Пані Марія зазначає, що за весь час її роботи у «Карпатиці» склалися три шлюби, тому жартівливо називає себе бібліотечною свахою ☺ і додає: вже має і бібліотечних онуків.

Радянський період: розширення фондів і шалена популярність бібліотеки

Місце високої духовності, яке 60 років було книгозбірнею УжНУКнигозбірню державного університету заснували разом із вишем у жовтні 1945 р. У період із 1945 до 1950 рр. тривало накопичення фондів і бібліотека змінила аж чотири різні локації. Спочатку розташовувалася в колишній гімназії Другетів, де нині хімічний факультет; затим – у гуртожитку жіночої семінарії на вул. А. Волошина, де тепер Закарпатський інститут післядипломної педагогічної освіти; третім приміщенням став монастир отців Василіан – сучасний фізичний факультет. У процесі перенесення до згаданих приміщень бібліотека успадковувала й книги, що зберігалися в них. Відомо, що книгозбірня УжДУ отримала фонди бібліотеки Ужгородської гімназії, залишки бібліотеки «Просвіти», а в 1963 р. – ще й частину книг із Мукачівського монастиря.

Читацька конференція, 1970 р.
Читацька конференція, 1970 р.

Із архівних документів, спогадів очевидців стає зрозуміло, що видання для накопичення фондів надходили звідусіль, а сам процес затягувався з різних причин. Так, у постанові від 18 жовтня 1945 р. про відкриття держуніверситету в Ужгороді давали вказівку Комітету в справах політосвітніх установ при Раднаркомі УРСР укомплектувати для бібліотеку для Ужгородського університету в кількості 10 тисяч примірників навчальної, наукової, політичної та художньої літератури. Укркнигокультторг та Академію наук УРСР також зобов’язували надіслати УжДУ 30 тисяч примірників навчальної, наукової, політичної та художньої літератури. Утім у 1945 р. університет не отримав того, що зобов’язувалися забезпечити республіканські та місцеві організації, тож не міг розпочати роботу. У документах Державного архіву Закарпатської області про підготовку до навчання в Ужгородському університеті ішлося, зокрема, про те, жодним підручником не була укомплектована бібліотека. Книгокультторг із обіцяних 25 тисяч примірників різної літератури надіслав лише 800. Академія наук зобов’язувалася надіслати 10 тисяч примірників, а надіслала 2,5 тисячі. Тож не дивно, що на рівні керівництва області віддавалися накази про передачу бібліотеці українських, російських та інших книг, вивезених раніше військовими із Закарпаття, а також бібліотеки й архіву Ужгородської капітули, що були передані рішенням виконкому Закарпатської обласної Ради депутатів трудящих у користування УжДУ 5 квітня 1949 р. Прийом завершили 1 травня того року. Саме ж рішення виконкому Закарпатської обласної ради депутатів трудящих про передачу приміщення колишньої єпископської резиденції датоване 10 червня 1950 р. Дозвіл на передачу надано Радою Міністрів СРСР. У пояснювальній записці до річного звіту бібліотеки УжДУ за 1950 р. ішлося, що на той час вона займала 31 кімнату, зокрема 6 кімнат для читальних залів на 140 робочих місць.

Будівля резиденції в 1975 р.
Будівля резиденції в 1975 р.

Коли 1 лютого 1946 р. розпочався навчальний процес у виші, книгозбірня мала понад 43 тисячі примірників видань, із них – 2,5 тисячі підручників. До 1949 р. у фондах було 160 тисяч видань. Через 20 років після відкриття бібліотеки – 600 тисяч томів. В 1988 р. чисельність сягнула 1,5 млн одиниць зберігання. У радянський період книгозбірня щороку отримувала від 30 до 40 тисяч екземплярів літератури, тривав міжнародний книгообмін. Тож не дивно, що в приміщенні резиденції стелажі були по 3 метри заввишки. Притому варто зазначити, що із завершенням радянської епохи значна кількість літератури, спрямованої на ідеологічне виховання, втратила актуальність. А в період СРСР «шкідлива» для політичного режиму література, зокрема краєзнавча, була суворо заборонена чи взагалі підлягала знищенню. Працівники бібліотеки пригадують розповіді своїх колег про списання тисяч примірників літератури у період перенесення книг до резиденції, утім достовірної і підтвердженої документами інформації про таку літературу, її кількість не мають.

Учасники наукових заходів перед резиденцією - тогочасною бібліотекою, 1980-ті рр.
Учасники наукових заходів перед резиденцією – тогочасною бібліотекою, 1980-і рр.

До того часу, поки бібліотека не зайняла всі приміщення історичної будівлі, тут квартирували військовослужбовці, викладачі. Цікавий факт, що завідувачку книгосховища Марію Похиляк, яка жила на третьому поверсі, на свята зачиняли в бібліотеці. Щоб отримати харчі, вона спускала кошик з вікна, куди їй ставили продукти.

Станки в навчально-експериментальних майстернях університету, що знаходилися на цокольному поверсі
Станки в навчально-експериментальних майстернях університету, що знаходилися на цокольному поверсі

Оскільки бібліотека постійно розширювалася, фонди потребували значної площі, тому змінювалося й розташування відділів книгозбірні. Працівники зазначають, що не пригадують спокійного періоду, бо перебували в постійному русі. Тож сьогодні непросто назвати точне розміщення підрозділів у тих чи тих кімнатах резиденції. Так, окрім квартир, на першому (цокольному) поверсі були навчально-експериментальні майстерні університету. Тут студенти різних факультетів виконували роботи з токарної, слюсарної, склодувної, електрозварювальної, радіо-, фото-, кіносправи. Згодом, після збільшення чисельності фондів, майстерні з обладнанням перенесли і віддали цокольний поверх бібліотеці, організували тут відділ іноземної літератури, відтак – книгосховище. На другому поверсі при вході до книгарні сидів черговий і був вхід до кабінету директора, трохи далі – кабінет заступника, а з-поміж основних відділів варто назвати читальний зал для викладачів (в 90-х рр. – відділ науково-технічної інформації), довідково-бібліографічний відділ, каталоги, відділ рукописів і стародруків, кімнату з частиною книгосховища, кабінет шифрування книг, кабінет комплектування літератури, краєзнавчий відділ «Карпатика», книгосховище історичної літератури (перед цим – абонемент гуманітарної літератури). На третьому поверсі серед основних відділів була ще одна частина книгосховища (сьогодні коридор із картинами на стінах), абонемент (нині приймальня єпископа), великий читальний зал (сьогодні консисторіальний зал). У єпископській каплиці було книгосховище читального залу. Також на третьому поверсі до 2004 року розміщувався читальний зал періодичних видань (нині – покої покійного владики Мілана Шашика), куди з першого поверху можна було потрапити через старовинні гвинтові сходи.

У радянський період бібліотека УжДУ працювала з 8-ї ранку до 10-ї вечора. Світлана Слєпньова, бібліотекарка, у минулому – завідувачка сектору універсального читального залу № 1, пригадує, що читальний зал щодня був переповнений, студенти одразу після пар займали місце, йшли обідати, а потім приходили навчатися. Окремі книги видавали всього на 2 години, бо ж черга була розпланована наперед. Жінка досі пам’ятає найбільш активних читачів. Колишня завідувачка книгозбірні О. Фесенко у 1952 р. писала в статті для газети «Радянський студент», що протягом одного дня в читальному залі бувало 100–200 осіб, яким видавали від 200 до 400 примірників книг, газет, журналів. Це й не дивно, бо УжДУ був найбільшим і єдиним вищим навчальним закладом на Закарпатті, а друковані видання – основним джерелом здобуття знань.

Особлива аура книгозбірні в резиденції та сучасна комп’ютерна ера

Стела з етапами реконструкції будівлі єпископської резиденції
Стела з етапами реконструкції будівлі єпископської резиденції

«У резиденції була така тиша, яку боялися порушити відвідувачі, тому ходили навшпиньках. Саме приміщення налаштовувало на такий лад», – зазначає Світлана Слєпньова, яка працює в книгозбірні з 1967 р. Її колегині також ностальгійно пригадують період роботи в резиденції і наголошують на особливій аурі будівлі, яку нічим не замінити, хоч і зазначають, що в сучасному приміщенні книгам просторіше. Лариса Мельник, завідувачка інформаційно-бібліографічного відділу, яка працює з 1979 р., стверджує, що бібліотекарі уважно ставилися до історичних меблів у резиденції, берегли оригінальні люстри в приміщеннях, розуміли, що працюють у пам’ятці архітектури: «Резиденція має свою ауру, вона така велична, усе в ній – святе. Там працювалося по-іншому, було інше ставлення до книги, друкованого слова, до старих видань». До слова, в окремих кімнатах розписи на стінах резиденції залишалися незабіленими в радянський період.

Місце високої духовності, яке 60 років було книгозбірнею УжНУ

Юлія Мателешко переконана, що особливість атмосфери єпископської резиденції в тому, що від початку будівництва і досі це приміщення залишається центром культури, освіти, духовності Ужгорода: «Такі давні приміщення мають особливу енергетику. Тривалий час монахи-єзуїти, Мукачівська греко-католицька єпархія дбали про розбудову будівлі. Тут жили видатні постаті нашого краю. Якби в радянський час тут була не бібліотека, невідомо, як збереглося б приміщення. Після передачі споруди єпархії вона змогла відреставрувати її, повернула історичне обличчя. Працюючи тут багато років, спостерігаючи на власні очі за відновленням споруди, у мене складається враження, що вона живе своїм особливим життям. А щодо бібліотеки, то після переїзду вона почала активно осучаснюватися, розвивати інформаційні технології. Нове приміщення близько до університету, що теж має значення. Натомість тут і надалі залишилося відчуття старовини. Відділ рукописів та стародруків органічно вписується у цю будівлю, даючи можливість перенестися у ті далекі часи, відчути атмосферу давньої бібліотеки».

Після перенесення в головний корпус УжНУ у 2010 р. розпочалася комп’ютерна ера книгозбірні. Загальна площа бібліотеки нині сягає двох тисяч квадратних метрів. Тут зберігається 1,5 млн примірників літератури, періодики, інших видань.

Повернення осідку єпископів церкві й відновлення історичного вигляду будівлі

Відновлення резиденції Мукачівської греко-католицької єпархії було найважливішою справою покійного владики Мілана Шашика. В листопаді 2002 р., вже на другий день після призначення, єпископ зустрівся з тодішнім ректором УжНУ В.Сливкою і розпочав переговори про повернення приміщень. У 2004 р. почався активний період. За два роки відновили центральний прохід – браму, затим – каплицю. Реставраційні й відновлювальні роботи стали можливими завдяки спонсорам із України та закордону. Для виконання робіт залучили кафедру реставрації Львівської національної академії мистецтв. Один із реставраторів, що нині вже керує іншими, – Василь Карпів розповідає, що вперше приїхав до Ужгорода на практику 2009 р. Пригадує, як разом із однокурсниками працювали в каплиці, котра на той час була в дуже поганому стані. В 2003 р. приміщення залило водою, тому сюжет про Іоана Златоустого (авторства Й. Бокшая) на 80 % був утрачений, його довелося перемалювати.

Друковані видання, що були в каплиці, частково виконували функцію стабілізатора різких температур, але суттєво завадити руйнуванню не могли. Розписи на стінах, що були закриті стелажами з книгами і які не зачепила вода, збереглися краще, підлягали відновленню. Реставровану каплицю освятив у 2011 р. владика Мілан Шашик, з того часу вона носить ім’я Святого апостола Петра.

Стеля в консисторіальному залі (колишній читальний зал бібліотеки)
Стеля в консисторіальному залі (колишній читальний зал бібліотеки)

«З-поміж приміщень резиденції в радянський період найбільше поталанило консисторіальному залу, оскільки його забілили вапном і тут найкраще вдалося виконати реставраційні роботи. В інших приміщеннях стіни були пофарбовані олійною фарбою. Більшість розписів у залах нові, але є фрагменти більш тьмяні, тобто відреставровані. Історичний вигляд будівлі повністю повернути не вдалося», – зазначає архідиякон Микола, секретар єпархіального управління, автор фільму про відновлення резиденції. Духівник додає, що з каплиці зник престол, із меблів залишилися три дзеркала, чотири стільці, три письмові столи, кахлі, інше розібрали по приватних будинках. Збереглися вікна та вхідні двері, які вдалося відреставрувати. Утім всередині резиденції, зокрема для каплиці, довелося виготовити нові двері.

Будівля досі приховує таємниці, про що свідчать нещодавні знахідки. Так, у 2018 р. з’ясували справжнє призначення приміщення на першому поверсі. Історично це кухня єзуїтів, на що вказують знайдені в стіні старовинні печі, які датуються 1646 роком. Крім того, під дерев’яною підлогою знайшли автентичну кам’яну кладку, якій понад 350 років. Сьогодні над нею встановили товсте скло і невдовзі вона буде одним із цікавих артефактів музею Мукачівської греко-католицької єпархії, розташованого в резиденції на цокольному поверсі. Такий музей був ще однією мрією покійного владики Мілана Шашика, яку він не встиг реалізувати…

Одна з кімнат майбутнього музею Мукачівської греко-католицької єпархії
Одна з кімнат майбутнього музею Мукачівської греко-католицької єпархії

Як бачимо, понад три століття споруда резиденції була й залишається духовним та освітнім центром Закарпаття, як це замислював ініціатор зведення колегії – Янош Х Другет. Навіть у непростий для церкви період забуття будівля збереглася, наскільки це дозволяла ідеологія, й, на щастя, підлягала відновленню, хоч, враховуючи непрості роки атеїстичної пропаганди, могло бути й значно гірше. Сьогодні резиденція створює чудовий архітектурний ансамбль із кафедральним собором, є туристичною візитівкою Ужгорода, зразком історичної споруди, яка попри всі перипетії, може чимало розповісти про наше минуле.

Наталія Толочко
Фото авторки, з музею УжНУ, приватних колекцій,
а також скриншоти з фільму «Історія, яка вражає»
Залишіть відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.