Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Студенти УжНУ купували вірші хустського (вибач-вибач, рокосівського!) поета

Автор уторгував картку на знижку в одному з гіпермаркетів, губну помаду з ароматом дині і... жіночі колготки (чорні, теплі, майже нові)

0 308
Ви коли-небудь купували поезію? Ні, не ту, що складена в збірку й придбана в найближчій книгарні. А так, щоб виривати з рук автора кожен вірш, торгуватися за нього з такими ж любителями творчого, пропонувати вже й не гроші, а власні речі? Майже так і провели вечір четверга, 13 жовтня, студенти УжНУ, що прийшли до місцевого кафе, аби підтримати свого товариша – хустського (вибач-вибач, рокосівського!) поета Віталія Келемена.

На «літературний аукціон» (або ж «осінній розпродаж текстів») хлопець приніс із собою 20 лотів – два десятки поезій власного написання, які декламував і продавав тим, хто їх уподобає. Чим особливі ці лоти? Аркуші формату А4, оформлені графікою та репродукціями картин середньовічних митців, підписані назвами сучасних класичних композицій, під які автор читав вірші, та тегом-гаслом вечора #як_добре_що_поезію_можна_просто_купити_в_магазині. Так, автору цього тексту дістався лот 18-й: із зображенням картини Паоло Морандо «Портрет шляхетного пана» та посиланням на мелодію Yann Tiersen «Sur le fil».

Вірші-лоти

За ці вірші присутні могли пропонувати гроші (початкова ціна була студентською – 2 гривні) або ж… спогади у вигляді дрібних речей. Так, за вечір йому вдалося вторгувати таке: студентський квиток (недійсний, бо його власника нещодавно відрахували з університету); дитячий словничок із англійської («Ніколи не був сильним у мовах», – В.К.); картку на знижку в одному з гіпермаркетів міста («А я схожий на будівельника?»); гігієнічну губну помаду з ароматом дині («Келемене, це щоб осінніми вечорами тебе не їла депресія», – колишня власниця помади); жіночі колготки (чорні, теплі, майже нові).

Крім того, хлопцеві вдалося дістати за один із віршів тістечко.

Купівля вірша

– Дівчино, смачне ваше тістечко? Дайте мені його скуштувати, а я вам цей лот!

Віталія можна було сприйняти за справжнього нахабу, якби наприкінці вечора він не перепросив незнайомку за свій учинок і не пояснив, що смаколик одразу ж оплатив.

Не обійшлося й без «перформансу»: когось поет запросив прочитати вірш перед присутніми (угадайте: кому випала така доля?), а дехто добровільно зголосився вийти заради цього на вулицю (тоді присутні спостерігали за дійством через екран телевізора, що транслює «життя» на терасі).

Попри сміх і веселощі, серйозність теж була. На телефонний дзвінок відповів по-діловому: «Алло! Мамо, я не можу говорити, в мене туй публіка. Публіко, мама вас не чує!» (піднімає телефон у повітря  й у залі здіймаються шалені крики й аплодисменти).

Автографи роздавав скромно: «Ну, який із мене поет?… Я ж навіть ручки із собою не маю…» Але слова все-таки знайшлися. Подякував за присутність і наголосив: вона важлива.

Антоніна Чундак

Залишіть відповідь

X