Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Університет тримається на ентузіастах

Найвагоміші здобутки там, де стали нормою тривалі спільні зусилля

0 987
Завершилася трирічна каденція спеціалізованої вченої ради Д 61.051.04 для захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата історичних наук за спеціальностями «Історія України» і «Всесвітня історія», що у доброзичливій атмосфері взаємної поваги і довіри діяла в Ужгородському національному університеті від 10 жовтня 2013 року.

До ради входило 17 осіб. Це відомі фахівці з пʼяти університетів: трьох національних – Ужгородського, Київського ім. Т. Шевченка, Львівського ім. І. Франка, а також Дрогобицького державного педагогічного ім. І. Франка та Українського католицького (м. Львів). Голова ради – завідувач кафедри історії України УжНУ Роман Офіцинський, заступник – завідувач кафедри нової і новітньої історії та історіографії Іван Мандрик, учений секретар – доцент кафедри історії України Іванна Скиба.

В Ужгородському університеті перша спецрада з історичних наук започаткована у 1972 році – для захисту кандидатських, а докторських – у 1994-му. Нинішня її діяльність позначена конкурентними викликами. На початку жовтня цього року в Україні працювали 34 спеціалізованих учених рад з історичних наук (12 спеціальностей) у 33 установах, зокрема у 23 університетах. Серед них – 22 докторських, тобто з правом захисту і кандидатських, і докторських дисертацій.

Примітно, що у західноукраїнських вишах й академічних інститутах налічувалося 6 докторських й одна кандидатська. Докторські ради зі спеціальностей «Історія України», «Всесвітня історія» функціонували у Львівському національному університеті ім. І. Франка, Тернопільському національному педагогічному університеті ім. В. Гнатюка, Ужгородському національному університеті, Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича, а зі спеціальностей «Історія України», «Всесвітня історія», «Археологія», «Етнологія» – в Інституті українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (м. Львів), «Військова історія» – у Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана П. Сагайдачного і Львівському національному університеті ім. І. Франка. Крім того, Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника має кандидатську раду зі спеціальностей «Історія України» та «Етнологія». Також на стадії перереєстрації кандидатська рада у Східноєвропейському національному університеті ім. Лесі Українки (м. Луцьк) з "Історії України" та "Музеєзнавства і пам’яткознавства", термін повноважень якої нещодавно закінчився.

Враховуючи розгалужену мережу спеціалізованих вчених рад і високий рівень конкуренції у професійному середовищі, ми могли розраховувати винятково на потенціал кафедр УжНУ історичного спрямування і гіпотетично на поодиноких "зовнішніх" дисертантів, які б хотіли захистити свої "проблемні" й непроблемні роботи в Ужгороді з субʼєктивних мотивів, через "домашні колізії" у межах чи поза межами наукової етики. Оскільки жодної з таких дисертацій не поступило, то протягом усієї каденції спецрада опиралася лише на власні сили, на вихованців альма-матер.

У цілому картина є втішною. Розглянуто 9 кандидатських дисертацій, з яких 8 успішно захищено, одна знята здобувачем через бажання захиститись за кордоном. Чотири, або половина із захищених робіт підготовлені на кафедрі історії України і, звісно, за спеціальністю "Історія України". Дві дисертації зі "Всесвітньої історії" в активі кафедри історії стародавнього світу і середніх віків, по одній – кафедри історії Угорщини та європейської інтеграції, кафедри кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій.

У дослідженнях представлені різні історичні епохи: бронзовий та залізний віки, середньовіччя, ранньомодерний та новий часи, новітня доба. Подійний матеріал стосується територій восьми сучасних держав – України, Німеччини, Польщі, Росії, Румунії, Словаччини, Угорщини, Чехії. Йдеться про економічні та технологічні аспекти (керамічне виробництво), особливості певних державних утворень (монархій), соціальну і конфесійну ситуацію, політичні репресії, міждержавні відносини.

Деякі праці стали своєрідним підсумком зарубіжних відряджень, зокрема у Карловий університет у Празі, скрупульозним осмисленням архівних матеріалів центральноєвропейських держав. Опонували здобувачам наукових ступенів маститі дослідники з Києва, Харкова, Львова, Луцька, Івано-Франківська, Дрогобича… Чи не на кожний автореферат надходили відгуки зарубіжних колег.

На жаль, обійшлося без докторських дисертацій, оскільки їх підготовка у стінах нашого університету ще триває. У найближчі роки очікуємо їх щонайменше три. Починаючи з 2013 року, вдалося відновити докторантуру й отримати місця державного замовлення. Нині маємо вже 3 докторантів: двоє вивчають актуальні проблеми історії України, один – всесвітньої історії.

Якщо взяти до уваги підготовку науково-педагогічних кадрів через аспірантуру і докторантуру за спеціальністю "Історія та археологія", то Ужгородський національний університет належить до кращих українських вишів. Цьогоріч кафедра історії України підготувала ліцензійну справу та є випусковою з підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії. Ми високо підняли планку, замовляючи державні місця в аспірантуру і докторантуру. Отримали їх більше, ніж коли-небудь. Фінішували третіми після двох потужних столичних вишів:

Київський національний університет ім. Т. Шевченка: аспірантура – 11 місць держзамовлення, докторантура – 2;

Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова: аспірантура – 8, докторантура – 2;

Ужгородський національний університет: аспірантура – 7, докторантура – 1.

Уперше в історії УжНУ в аспірантуру з історії, вибачте за тавтологію, зарахована найбільша кількість осіб – 10, зокрема 3 контрактники. Це теж уперше, адже контрактників серед аспірантів-істориків раніше не було.

Спеціалізована вчена рада у кожному університеті є верхівкою айсберга. Найвагоміші здобутки там, де стали нормою довготривалі спільні зусилля у рамках продуманої стратегії підготовки науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, постійних капіталовкладень в оновлення і вдосконалення наукової інфраструктури. Багато важить і просто увага до тих, кому не бракує ентузіазму примножувати славу альма-матер.

Роман Офіцинський,
доктор історичних наук, професор,
завідувач кафедри історії України
Ужгородського національного університету

Залишіть відповідь

X