Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

«Тримай злодюгу!» – першим кричить сам злодій,

або Чи можна ігнорувати пропагандистське сміття

0 819
Хто перший кричить: «Ґвалт! Тримай злодюгу!»? Правильно – сам злодій. Отака найперша в мене асоціація на опубліковане сьогодні (й скоренько видалене – що ж, деколи мислення вмикається пізніше за дії, але радує, що все ж вмикається) кількома ресурсами ЗВЕРНЕННЯ президії Закарпатського обласного товариства російської культури «РУСЬ» в особі її голови Володимира Салтикова. Прочитати його можна за посиланням.

Що ж так обурило президію та голову згаданого товариства, що просить міністра освіти, ректора, голів облради та ОДА, прокуратуру, МВС, СБУ вивчити зміст інтерв’ю декана філфаку Галини Шумицької на предмет “розпалювання міжнаціональної ворожнечі та загрози державній безпеці, політизації вищої освіти”? А ще – знайти у висловлюваннях пані Галини антидержавницьку позицію і потвердити його власний присуд: їй “не місце в системі освіти”?

Аби було зрозуміло, про що йдеться, кину сюди відповіді на два питання з цього інтерв’ю, яке повністю можна прочитати, наприклад, отут :

  • На факультеті й досі працюють дві російські кафедри. Вва­жаєте, в нинішніх реаліях це логічно?

– Це дражливе й непросте питання. З одного боку, дві кафедри – це люди, фахівці високого класу, які багато років працюють в університеті, готуючи кваліфікованих спеціалістів. З іншого, контингент студентів, про який ішлося вище, на ці спеціальності щороку менший. Вихід, звичайно, є. Маємо думати про відкриття нових, які би приваблювали потенційного абітурієнта до нашого вишу, факультету. Так, до прикладу, під час цієї вступної кампанії не раз перепитували про полоністику (польська мова й література). Думаю, що й балканські мови мали би попит. Є над чим думати – було би бажання.

  • А як щодо іншого аспекту – політичного?

– Тут, вважаю, має бути вольове рішення керівництва університету, дзеркально – і держави. Доки будемо бавитися з недолугими двомовними форматами, у тому числі й на всеукра­їнських телеканалах, граючись у псевдотолерантність, доти перебуватимемо в тій ситуації, яку маємо. Російська мова в Україні є іноземною. Наголошую на цьому! Відповідно й ставлення до неї має бути таке ж. І вивчатися вона має як іноземна! Ця мова має де розвиватися. Тут би про своє, українське (!), по­дбати, поки хтось не подбав про нас на всю «широту» своєї натури. А для цього Україну треба любити до глибини своєї кишені, а ще усвідомлювати, що українська мова – це наш мир, наш спокій і наша безпека. З цим наразі складно, але не безперспективно.

Крамола, правда ж? Однозначно! У часи, що, Богу дякувати, канули в лету, мандрувати б Вам, Галино Василівно, ну як мінімум у “сонячний Магадан”. Ви посміли сказати, що російська мова в Україні – іноземна! І ставитися до неї треба так, як до будь-якої іноземної! Та як же ж так? Як можна поставити в ОДИН РЯД російську мову зі, скажімо, словацькою, чеською, польською, угорською чи румунською? Та хіба ці мови варті того, аби позбавити привілейованого становища “велікій і моґучій” (тобто ставитися як до інших)?! Одним махом – і геть усі здобутки, що століттями виборювала імперська машина? Ой людоньки, що ж це коїться? Це ж порушення усіх хартій, декларацій, декретів, законів не лиш українських і міжнародних – це ж закони мірозданія рухнут! Нє іначє конєц свєта! Чи міра? Мабуть, таки міра. Отого, що русскій. Котрий століттями ніс хіба що лишенько на наше безголів’ячко, а нині маємо нагоду спостерігати його абсолютно неприкрашений лик (чи то оскал) на сході України.

Зрозуміло, що звернення – звичайнісінький пропагандистський вкид, аби вкотре збурити свідомість тих, хто надто не перейматиметься з’ясуванням цілісної картини дійсності, не вглиблюватиметься в суть речей. Вкид, котрий не витримує жодної критики, бо є суцільним пересмикуванням і словесною еквілібристикою. У кожному месиджі. У тому числі ключовому, примаскованому, – НЕ ЧІПАЙТЕ РОСІЙСЬКІ КАФЕДРИ В УжНУ!

Про нонсенс існування аж двох їх, коли попиту на спеціалістів, яких випускають, просто нема (останній набір на денну форму російського відділення – 4 студенти) писав, зокрема, Олександр Гаврош. Потребу змін усвідомлюють і самі працівники згаданих кафедр, представники яких на останньому засіданні вченої ради філфаку підтримали ідею створення на базі цих підрозділів кафедри слов’янської філології та світової літератури (можливо, назву відновив з пам’яті неточно). Хоч, може, й заціпивши зуби. Але ж ідеться про виживання в нових реаліях нової України. Яка вкотре намагається скинути імперське ярмо. Ментальне насамперед.
А вам, Галино Василівно, дякую. За позицію.
P. S. «Ігноруйте те все сміття!!!» – порада одного з коментаторів цього тексту у моєму профілі на Фейсбуку. Воно ніби й так. І перша думка справді була – не чіпати. Але ж якщо не чіпати сміття, то в смітті доведеться жити. Пройти повз нього? Тоді воно лишиться для когось іншого. Думаю, місце сміттю – в смітнику. І не треба лінуватися туди його спроваджувати.

Василь Путрашик

Залишіть відповідь

X