Четвер, 27.07.17, 03:47 | Вітаю Вас Гість | RSS

Головна » Усі публікації » Розмови від душі...

Він намагається жити тихо і правильно, аби не розчаровувати тих, хто вже дивиться на нього згори

Коли він уперше приїхав на Закарпаття, якось одразу відчув, що воно його просто так не відпустить. Декан факультету суспільних наук Юрій Олександрович Остапець ніколи не думав, що житиме за 800 кілометрів від своєї маленької батьківщини і що йому доведеться чи не з нуля формувати цілий факультет найбільшого вишу Закарпатської області. Але життя знає, кому довіряти важливі справи.

Народився Юрій Олександрович у невеликому містечку на Київщині. Мама, яка вчителювала, створювала всі умови для сина та маленької донечки, піклувалася, аби діти й училися, і мали безтурботне дитинство. Якихось особливих дитячих пригод не пригадує: «Ну так, ходили на чужі городи красти груші та яблука. Змагалися між дворами у вправності володіння м’ячем. Але все це було максимально у рамках пристойної поведінки. У мене ніколи не було бажання бешкетувати, комусь навмисно нашкодити».

 

Можливо, була ще одна причина – не засмучувати батька, який і так мало часу проводив дома, навпаки, – зробити все, аби він сином пишався. «Він дуже нас любив. Проте доводилося багато працювати, часто без вихідних, без відпусток. Бували й такі дні, коли треба було йти й уночі, адже керував цілим автопарком фабрики. Проте батькові вистачало мудрості, аби правильно нам пояснити свою відсутність. Він був дуже доброю і порядною людиною. Строгим я б його ніколи не назвав».

 

Можливо, ще тоді, дивлячись на роботу тата, його старання забезпечити родину всім необхідним, Юрій Олександрович дуже чітко визначив собі пріоритети. Одним із них стало навчання. «Мене ніколи ніхто не змушував читати – самому подобалося. Та й місто моє було до певної міри провінційне: не пропонувало багато спокус розвіятися. Відразу біля мого будинку була бібліотека, тож я часто туди навідувався».

Проте книги інколи доводилося відкладати. «У нас був невеликий город. Я не дуже багато там працював, бо масштаби не потребували великої кількості рук. Але ніколи не відмовляв допомогти – мені це подобалося. Ми поливали саджанці, збирали овочі та фрукти, обрізали дерева, доглядали за квітами. Ці навички маю й досі». Та й любов до землі нікуди не зникли: проживши певний період на квартирі, ще більше прикипів серцем хай і до маленького, але свого шматка землі уже тут, на Закарпатті.

 

А ось хатню роботу Юрій Олександрович так і не полюбив: «Для мене дотепер складно помити посуд чи поприбирати, а от привести двір до порядку – хоч уже».

Коли почалася школа, проблем не побільшало. Він був ну майже зразковим учнем, який за урок встигав виконувати дві контрольні: свою і сусіда по парті. Любов до навчання ніхто не міг перебити. «Були предмети, з якими, так би мовити, у мене не дуже складалося. Багато що залежало від педагогів, від їх глибини розуміння і любові до свого предмету. Наприклад, так і не подружився з хімією, хоч і навчався в математичному класі». Юрій Олександрович закінчив школу зі срібною медаллю.

А далі вступив до Київського університету ім. Т.Г. Шевченка на філософський факультет. «У нас там із дисципліною і вимогами до виконання навчального плану було все дуже строго. За три пропуски без поважної причини від тебе могли відібрати стипендію, а то й виключити з лав студентства. Але обхід і там був: ходили здавати кров, а в лікарні давали три дні на відновлення сил, тож донорів завжди було чимало☺». Навчання давалося легко, проте зі своїми ровесниками вчився недовго: «На другому курсі пішов служити до армії. Проте навчання і не думав покидати. Коли повернувся, то відновився, але вчився вже з іншим курсом».

А там була вона! «Симпатична староста, яка мене зачарувала своєю красою, простотою, жіночністю і добротою». Уже на четвертому курсі вони одружилися: «Я не дуже великий романтик. Були з нею в ресторані, там і запропонував руку й серце. Ні, не ставав на коліна. Вона була здивована, хоч добре знала, що йшлося до цього. І не відмовила. Знаєте, кажуть, що чоловіки не обирають собі жінок. Я дуже радий, що моя дружина обрала саме мене!».

 

Отже, університет стане для нього тоді ключовим розпорядником: подарує дружину, друзів, місце роботи, яке нині дає йому право називатися шанованою людиною і професіоналом. «Після закінчення вишу відбувався розподіл. Як ви думаєте, куди мене направили? Правильно, в Ужгород. Після трьох років відпрацювання саме дружина стала ініціатором того, щоб залишитися тут. І я вдячний долі за такий поворот життя!».

У житті так складалося, що йому ніколи прямо не казали, як треба вчиняти, на які рішення йти. «Для мене найбільшою порадою є приклад моїх батьків, саме їх зразок ставлення до людей». У нього дотепер є погані звички: наприклад, курити, коли нервує. Але є і хороша: дарувати дружині та доньці квіти. Він зовсім не строгий батько, бо вважає, що людина має сама йти своїм шляхом і знати, що поруч є підтримка, проте відповідальність за помилки завжди залишиться на тобі. Він щасливий, коли розповідає про своїх трьох найважливіших жінок: маму, дружину та доньку. Він любить ділитися любов’ю з близькими людьми, але так само і його серце дуже її потребує.

  • Що б ви хотіли змінити у собі?
 

– Хотілося б бути більш дисциплінованим у розподілі свого часу. І щоб кожна моя дія мала чітко сформульовану мету.

  • Що плануєте зробити найближчим часом?

– Дописати докторську дисертацію.

  • Яка Ваша мрія?

– Аби в усіх усе було добре.

  • Чи займаєтеся спортом?

– Так, разом із колегами із факультету ходимо грати у волейбол. Ще мені подобається плавання. Намагаюся систематично навідуватися до басейну. Бо після води завжди відчуваєш заряд позитивної енергії.

  • Чи є у Вас хобі?
 

– Так, збираю книги – це перше. Інше – куховарство. Дуже люблю експериментувати.

  • Яке мистецтво Вас найбільше вражає?

– Живопис. Я не смію навіть пробувати, бо розумію, що, напевно, нічого б не вийшло. Це моє внутрішнє захоплення передалося доньці: у неї дуже непогано виходить. Ще дуже люблю танець. Свого часу займався хореографією у відомому ансамблі «Веснянка». Тоді на дискотеках я був першим. Тепер уже ні. Роки збігли – кістки вже не ті. Але ніколи не відмовляюся потанцювати з хорошою компанією.

  • Що Вас дратує у людях?

– Непорядність.

  • А чим захоплюєтеся?

– Простотою, добротою, відкритістю.

  • Що би ніколи не пробачили?

– Зраду.

  • Який Ваш улюблений колір?

– Темно-синій, чорний і сірий.

  • Улюблена книга?

– «12 стільців».

 
  • Хто відповідає за Ваш гардероб?

– Зазвичай дружина. Я не дуже вимогливий до цього. Головне, щоб усе було акуратне, а ти сам відчував, що виглядаєш належно.

  • Ідеал жінки?

– Він поруч зі мною.

  • Чи вірите у Бога?

– Так, вірю в Нього. А ще відчуваю Його постійне заступництво.

  • Що розумієте під словом декан?

– Це керівник факультету, що має забезпечувати спокій та злагоду у колективі.

Моя розмова з цією людиною за часом була дуже коротко. І я скажу чому. Відчувалася, що Юрій Олександрович ніби соромився, ніби не розумів, для чого з ним говорити про його життя, адже там немає нічого особливого. І ще я збагнула, що це дуже скромний чоловік, який живе, просто добре виконуючи свою роботу. Унікальності, за його словами, мало. Але я не погоджуся. Він особливий своєю простотою, часом – закритістю, часом – обережністю. Він хоч і безмежно любить свою маму, та зізнається, що є сином батька.

І тут привідкривається маленька таємниця: він намагається жити тихо і правильно, аби не розчаровувати тих, хто вже дивиться на нього згори. Я не знаю, чи виходить йому у житті уникати помилок, але точно знаю, що серця дорогих для нього людей він береже з усіх сил. Такий собі непомітний ангел-охоронець...

Світлана Лапига

Фото, відео Роберта Паппа




Розмови від душі... | 27.05.15 | Додав Шумицька | 1922 | 0.0/0
Теги: Юрій Остапець

Схожі публікації:


Система Orphus Помітили помилку? Виділіть її й натисніть Ctrl+Enter!

0
avatar

Ми у Facebook

Календар публікацій


Рубрики розділу

Афіша [4]Незабаром [16]
Актуально [141]Акції [132]
Позиція [18]МЦ-інтерв’ю [150]
Особистість [33]Студгромада [188]
Абітурієнт [84]Зблизька [88]
Наболіле [21]Із ректорату [149]
Не словом, а ділом [154]Компетентно [38]
Несподівано... [14]У ногу з часом [80]
Обмін досвідом [160]Теорія і практика [318]
Наукові форуми [273]Презентації [167]
Екскурсії [113]Дозвілля [208]
Ініціатива [47]Перспективи [38]
Підсумки [40]Спорт [237]
Традиції [206]Зустрічі [210]
Вітаємо! [235]Пам’ятаємо... [82]
Міжнародні контакти [230]Студентська практика [65]
Студмістечко [8]Конкурси [116]
На замітку [6]З минулого – в майбутнє [10]
Студентські будні і свята [9]Голоси неперебутнього [6]
Наше радіо [49]Слідами Евтерпи і Мельпомени [35]
Громада [2]Річниця [14]
Слава Україні! [8]Розмови від душі... [19]
З Приймальної комісії [91]The main news of university [12]
Подяка [8]Диванні розмови [1]
Телепідсумки [13]Письменник за прилавком [11]
Університетська кухня [3]Підсумки року [5]
Визнання [3]Експрес-інтерв’ю [4]

Інші матеріали рубрики