Сайт Медіацентру УжНУ
Підрозділ створений у липні 2013 року

Вона впевнена у своїх можливостях, вірячи в тих, хто поруч; вона знає: щастя в одних руках не втримати – треба спільно…

Три подарунки долі Олени Анатоліївни Дуло, котра не любить сумнівів і давно перестала плакати

0 1 897


Коли тримаєш у руках кришталь, крихкий і чистий, навіть розмовляєш тихо. Я ж писатиму дуже обережно, уважно добиратиму кожне слово, пам’ятаючи про його вагу, бо розказуватиму про сильну жінку, яка вправно кермує автомобілем, тримає в руках весь, більшою мірою чоловічий, факультет здоров’я людини, на рівні спілкується з малярами, штукатурами, плиточниками… Жінку, яка, коли треба, не полізе за словом у кишеню і не побоїться стати на захист справедливості. Вона сильна – і в цьому її слабкість. Одні звинувачують її в такій мужності, інші ж потребують саме того, в чому перші звинувачують…

Оленка – татова доня

Олена Анатоліївна народилася в Житомирі 1973 року. Усі навчальні заклади закінчила з відзнаками. Їй не вдалося втілити в життя мрію батька – стати хірургом. Але вдається виконувати головний урок мами – не обманювати. «Мені здається, що я татова донька, можливо, ще й через те, що дуже на нього схожа. Хоча все життя прибігаю порадитися до мами. Вона в мене дуже мудра жінка. Я і до сьогодні десь, як маленька дівчинка, її слухаюся. Вона гарно готує і добре цьому навчила й мене!»

Ми часто забуваємо, що успішні жінки – не просто керівники, а ще й мами, кохані дружини, звичайні домогосподарки. «Я дуже люблю чистоту, порядок. У нас удома роззуватися й ставити тапочки треба в спеціально відведених для цього місцях. Не засну, якщо на кухні стоятиме невимитий посуд. Я перу, прибираю, готую їсти. Консервування, випікання тістечок, порання на клумбах, робота по городу – для мене це звичні речі, на які, на жаль, все менше і менше часу».

У садочку

Вона не зупиниться, якщо бачить, що більшість її підтримує, якщо відчуває, що справа, яку розпочато, добра. «Ніколи не розчаровувалася й не опускала рук, бо в моєму житті не було такого, щоб хтось не був поруч». Для неї важливо, якщо є заради кого долати перешкоди…

А підтримку вона має…

І тут той момент, під час якого я говоритиму обережно, аби не сполохати справжнє щастя. Коли під час розмови тобі хочеться тримати людину, бо вона починає літати… Тільки-но мова заходить про родину, розумієш: перед тобою не просто та, кому, як на колесі фортуни, випадає щось добре, а та, хто цього заслуговує. Бо Бог – справедливий суддя. Принаймні так кажуть.

З чоловіком

«Коли заходить про родину, то завжди думаю: за що мені одній стільки щастя? У мене не просто чоловік. Це той випадок, коли жінки кажуть, що біля них – рятівник, кохання всього життя, той, хто дарує крила, перетворює життя на казку. Біля свого чоловіка я почуваюся справжньою жінкою, захищеною, огорненою любов’ю і завжди потрібною. І не важливо, чи я втомлена, чи роздратована, чи нестерпна. Він завжди бачить у мені головне, що справді лежить на серці».

У родині декана дотепер атмосфера романтичних стосунків двох закоханих молодих людей. Колись вони познайомилися на вокзалі, купуючи квиток в один бік. І це не випадковість.

Це був перший подарунок долі.

«Чоловік навчив мене пунктуальності. Я не мала права запізнюватися на побачення. Він багато їздив Україною і ніколи не повертався додому з порожніми руками – завжди щось привозив. Тоді він купував одяг, який мені і подобався, і розміром підходив. Це був початок формування мого гардеробу чоловіком, чим, до речі, він і сьогодні займається. Після того, як я масу часу стала віддавати роботі, він ще й почав готувати. Тому нині мене годує й огортає турботою! Але я люблю його не тільки через це. Він ніколи не байдужий до всього, що відбувається в мене у житті і не перестає бачити в мені ті речі, яких і сама не можу розгледіти».

З синочком

Олена Анатоліївна – мама сина. Тому її бережуть двоє чоловіків, серед яких вона відновлює сили, найкраще відпочиває й правильно розставляє життєві орієнтири. «Після важкого робочого дня повернення додому краще за відпустку. Я знаю, що там мене чекають двоє найкращих чоловіків. Коли ми з сином хочемо відпочити, то вмикаємо мультфільми. Там я і плакати можу, і сміятися від душі, і знову запалюватися, аби зранку не скинути обертів. Виховання сина – це заслуга батька, який ніколи не вчив його, а упродовж 15 років показував, яким має бути справжній чоловік. Вважаю себе щасливою людиною, тому що вони у мене є. Такі, які є…»

  • А чого вчите сина ви?

– Кажу йому: «Синку, завжди чини з людьми по-доброму. Вчися любові в нас із батьком, не обманюй ніколи і нікого, тоді все в житті буде добре. Але я б ще запитала, чого вчить він мене? Так-от, він завжди просить, щоб я не так сильно всім переймалася і більше часу присвячувала собі.

І це був другий подарунок долі.

Часи початкової школи

Олена Анатоліївна і справді особлива жінка. Вона ніколи не була на дискотеках, навіть не знає, що воно таке. Але зустрічалася з хлопцями, і не з одним. «Проте я, насправді, була дуже слухняною дитиною. Принаймні так каже моя мама. Вона розповідала, що, де мене посадила, там і знайшла. Мені ніколи нічого не було потрібно, ніколи нічого не вимагала. Я жила за певним розпорядком, знала щоденний маршрут, обов’язки, свій графік. На шиї у мене висів ключик, яким відчиняла квартиру. І щодня робила без заперечень те, чого від мене потребували».

  • Не хотілося урізноманітнити своє життя?

– Зовсім ні. Щиро вірю, що завдання, які ставить перед нами життя, маємо виконувати й не вигадувати шляхів відступу. Я сама досягала всього. Це було важливо для мене. Мені не страшно працювати в екстремальних умовах. Тут важливо, щоб ти просто відповів собі на запитання: чи люблю я те, чим займаюся? Моя відповідь була: ні, я це обожнюю. То не моя робота, то частинка життя. Життя буде яскравим, якщо поруч будуть потрібні люди.

  • Що цінуєте у людях найбільше?

– Моральні якості: доброту, чесність, відданість, бо зраду не пробачаю. Якщо люблю, то люблю всім серцем і душею і віддаюся до кінця в усьому: в роботі, коханні, справі. А взагалі вважаю, що немає поганих людей. Тих, хто робить не добро, мені щиро жаль. Помилитися можна, оступитися можна, але треба вчасно визнавати свої помилки.

  • А які у вас стосунки з людьми?

– Не завжди такі, як хотілося б. Але дуже їх люблю. Мені хотілося б, щоб усе навколо було в добрі, любові, позитиві. Для мене важливо, щоб той, хто звертається по допомогу, мав її. Себе ж завжди намагаюся оточувати позитивними людьми і відкидаю, якщо бачу непорядних, нечесних.

  • Ставлення до критики?..

 

– Супер. Я хочу виправитися одразу, бо не люблю робити помилок і вважаю, що критика якраз допомагає. Мені не складно попросити пробачення чи зробити перший крок примирення. Головне, аби людина, до якої йду на зустріч, хотіла мене прийняти.

  • Про що ви мрієте?

– Про те, щоб життя стало кращим, щоб люди стали добріші. Я хочу робити добро для інших не для того, щоб вони мені його повертали, а щоб бачили, що добро – це просто добре, і робили його довколишнім.

  • Розкажіть мені про Бога…

– У нього треба вірити. На нього треба сподіватися… Щонеділі ходжу до церкви і знаю, що Він мене чує.

Олена Анатоліївна – пунктуальна педантична жінка. Вона вимоглива. Але немає нічого поганого, коли чекаєш віддачі від інших, перед цим давши їм усі можливості для реалізації поставлених завдань. Вона не любить сумнівів і давно перестала плакати. Її сльози бачить тільки коханий чоловік. І це, мабуть, найкраще в житті, коли той, кого любиш, може витерти смуток з твого обличчя. Коли дома чути її спів, усі знають: у мами хороший настрій.

 

Третій подарунок долі – це можливість мати можливості.

Коли спілкувалася з нею, мені здалося, що вона мало вірить у себе. Ні, вона впевнена у своїх можливостях, але не так сильно – у собі. Потім я зрозуміла, у чому суть. Вона вірить у тих, хто поруч. І дає їм це зрозуміти. «Я знаю, що щастя в одних руках не втримати. Треба всім разом – тоді воно буде міцніше і його більшатиме».

Цей декан не ставить себе в епіцентр. Вона та, хто допомагає торувати шлях для інших, бо своє щастя уже знайшла, навіть два.

Олено Анатоліївно, не думайте про те, наскільки довго Вас вистачить! Серце не втомлюється від доброти і любові – Ви це добре знаєте. ☺

Світлана Лапига,
відео Роберта Паппа

Залишіть відповідь

X